Українське Слово

Володимир КОЗАКОВ

Результати президентських виборів у Румунії засвідчили перемогу Траяна Бесеску, однак не внесли суттєвих змін у доволі непросту політичну обстановку в державі. Навпаки, під час перегонів ситуація в країні лише ускладнилася, досягши кризового рівня. Опозиція, об'єднавшись із Соціал-демократичною партією (PSD), яка нещодавно була партнером правлячої демократично-ліберальної сили, виступила з гострою критикою проти Траяна Бесеску. Виборча кампанія супроводжувалася нарощуванням зусиль з боку опонентів діючого президента. Однак потоки компромату та звинувачень в адресу Бесеску не завадили йому заручитися підтримкою найбільшої частини румунського електорату.

У чому секрет? Значну роль у цьому, вочевидь, зіграла вдало відпрацьована передвиборча програма Т.Бесеску, насичена хитрощами електоральної боротьби з поправкою на румунський менталітет. Не вдаючись до подробиць усіх махінацій президентських перегонів, варто лише зазначити, що нинішню кампанію можна порівняти зі складною шаховою партією. Водночас, однією із потужних фігур, задіяних Траяном Бесеску на шляху до перемоги, стало використання ним реваншистської ідеї "Великої Румунії".

ІДЕЇ РЕВАНШИЗМУ В РУМУНІЇ - ЗАСІБ ПРИМНОЖЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ДИВІДЕНДІВ?

Прихильність до реваншизму були притаманні Т.Бесеску й раніше. У різні періоди свого першого президентського мандату (2004-2009 рр.), аби не втрачати лідируючих позицій, він час від часу вдавався до "перевіреного" прийому, виступаючи із публічними закликами до повернення Румунії земель Бессарабії (сучасної Молдови й Півдня Одещини) та Північної Буковини (Чернівецької області). Як виявилося на практиці, це завжди спрацьовувало та, більше того, мало подвійний ефект. З одного боку, таким чином можна було "підігріти" електорат всередині країни, оскільки після Другої світової війни й понині питання об'єднання ("уніря" - рум.) тут залишається актуальним. З іншого боку, це щоразу сприяло зміцненню підтримки Т.Бесеску з боку закордонних румунів. Щодо останнього, яскравим прикладом цьому стало голосування молдавських румунів (які мають румунське громадянство) в другому турі президентських виборів 6 грудня ц.р.: близько 95% із них віддали перевагу Траяну Бесеску.

Противники політики румунізації у Кишиневі вже давно б'ють на сполох. Адже питання про можливість відтворення "Великої Румунії" тут набуло ознак серйозної загрози державності Республіки Молдова. Між тим, значна частина молдован, піддаючись на заклики Бухареста приєднатися до Європейської спільноти, продовжує отримувати румунське громадянство, аби мати можливість потім вільно подорожувати країнами ЄС у пошуках роботи.

Так чи інакше, це питання вирішувати Кишиневу. Але якщо поглянути на уявлення Бухареста "Великої Румунії" з точки зору українського суверенітету, наскільки для нас небезпечною є ця ідея, яка охоплює, в тому числі, Чернівецьку область та частину Одещини? Тим більше, що лунає вона з уст офіційної особи найвищого рангу...

ВІДНОВЛЕННЯ КОРДОНІВ 1918-1940 РОКІВ У МРІЯХ БУХАРЕСТА

Основою реваншистської політики Румунії, певною мірою, є намагання повернутися до територіального розподілу в регіоні 1918-1940 років. Прихильники цієї ідеї часто проводять паралель із ситуацією 1918 року, коли після завершення Першої світової війни країна розширила свої землі за рахунок краху Австро-Угорської імперії. Однак більш "чутливі" акценти в цій дискусії виникають, коли мова заходить про маршала Іона Антонеску - "кондукетора" (фюрера) Румунії, який виступав на боці гітлерівської Німеччини в 1940-1944 рр.

Антонеску насильницьким шляхом вдався до "повернення", а насправді - окупації територій нинішньої Молдови та частини українських земель. Однак не слід забувати, що він також чинив тут масові репресії. У Бессарабії під його режимом загинуло близько 120 тис. людей. Десятки тисяч жителів Придністров'я, Одеси й Одеської області різних національностей були катовані у в'язницях. Натомість, незважаючи на "чорне досьє" маршала Антонеску, нинішнє румунське керівництво намагається відродити пам'ять про нього як національного героя, що боровся за ідеали "Великої Румунії".

Так, апеляційний суд Бухареста в грудні 2006 року "частково виправдовує" румунського правителя Антонеску та його кабінет міністрів, засуджених народним трибуналом Румунії у травні 1946 року за військові злочини. З них знімаються звинувачення щодо участі Румунії на боці фашистської Німеччини на першій стадії війни проти СРСР. Але на цьому суд не зупиняється та визнає законними дії румунської армії влітку 1941 року щодо "звільнення" Бессарабії та Північної Буковини "в умовах надзвичайної обстановки для подолання безпосередньої загрози з боку радянської армії". Своє рішення суд мотивує тим, що в 1946 році народний трибунал не знав про існування секретного протоколу до пакту Молотова-Ріббентропа 1939 року, який ліг "в основу грубих територіальних агресій, пережитих Румунією влітку 1940 року". Румунський суд оголосив, що введення радянських військ на ці території було "незаконним, оскільки порушувало норми міжнародного права".

Таке рішення суду створило формальну "платформу" для румунських політиків, щоб  переглянути ставлення до дій профашистського маршала. Той же Траян Бесеску в одному із телевізійних інтерв'ю зазначив, що за всі свої дії під час Другої світової війни Іон Антонеску заслуговує критики лише за те, що не зупинився на Дністрі, а пішов далі. "Це неприпустимо для політичного діяча. Він вчинив велику помилку, перейшовши Дністер", - заявив Бесеску. Іншими словами, глава Румунії, фактично визнав, що рішення Антонеску про окупацію Чернівецької області в червні 1941 року було законним.

Упродовж останніх двох років тема поновлення кордонів "Великої Румунії" неодноразово випливає на поверхню політичного життя країни. До неї активно підключається рух "Нові праві". Серед основних цілей організації - "об'єднання двох румунських держав - Румунії та Республіки Молдова - за німецькою моделлю", а також денонсація Договору з Україною від 1997 року, "як найбільш ганебного політичного акту в історії румунів, яким політики-зрадники відмовилися де-юре від Північної Буковини, Південної Бессарабії та острова Зміїний".

АНТИУКРАЇНСЬКА ПУБЛІЧНА ПОЛІТИКА БЕСЕСКУ

Водночас, не втрачає реваншистського забарвлення й риторика Траяна Бесеску, яка доходить до піку під час президентських перегонів. Часом вона починає переростати у відверті антиукраїнські заяви. Як пише румунське видання "Ziua", 8 листопада ц.р. під час 5-тисячного мітингу, організованого правлячою Демократично-ліберальною партією  в регіоні Олтенія, Т.Бесеску висловив власну позицію стосовно успіху Румунії в судовому процесі з Україною щодо делімітації континентального шельфу в Чорному морі. "Я хочу вірити, я пишаюся тим, що Румунія виграла найбільший процес для себе з часів Другої світової війни. Ми відстояли 9,6 тис. кв. кілометрів континентального шельфу в Чорному морі у спорі з Україною в Гаазькому суді. Дійсно, під час мого президентства територія Румунії збільшилася не тільки за рахунок Дунаю, але й завдяки цим 9,6 тис. кв. кілометрів у Чорному морі. Мені дісталася від Ілієску (попереднього президента - Авт.) менша Румунія, та наприкінці першого мандату залишаю всім румунам країну більшу, ніж я отримав", - наголосив Т.Бесеску.

Між тим, відповідь офіційного Києва на такого роду "неприємні" випади з боку Бесеску залишилася невизначеною. Чи то не почули в Україні "відвертості" румунського лідера, чи вирішили краще не зв'язуватися, аби не ускладнювати й так непрості відносини. Однак очевидно, що з повторною перемогою Траяна Бесеску на виборах президента, який безкарно та дедалі активніше використовує відверту антиукраїнську риторику, ситуацію треба змінювати. Ініціатива залишається за українською стороною...

ПОЛІТИЧНІ ГАСЛА ЧИ ПОСЛІДОВНА БОРОТЬБА?

Ближче до 2007 року (поки Румунія не приєдналася до Євросоюзу) офіційний Бухарест не наважувався піднімати тему територіальних претензій, адже умови вступу в ЄС визначають недопустимість таких питань. Проте румунська сторона застосувала весь можливий потенціал дипломатичних хитрощів, аби ухилитися від остаточного визнання кордонів з Україною. Навіть уклавши Договір про дружбу, добросусідство та співпрацю з Україною, Бухарест залишив для себе можливість для майбутніх маневрів. Йдеться, насамперед, про питання делімітації континентального шельфу в Чорному морі, яке Румунія довела до розгляду в Міжнародному суді ООН та в підсумку виграла процес.

З огляду на це треба замислитися, якими є основні мотиви румунських політиків у використанні ідеї "Великої Румунії"? Можливо, це - не тільки інструмент електоральної боротьби? Можливо, існує інший бік медалі...

Румунські дипломати часів 1940-х років зуміли зберегти нащадкам "зачіпки" для того, аби згодом мати можливість "відігратися". Тоді, відповідаючи на ультиматум СРСР з вимогою повернути Північну Буковину та Бессарабію, Бухарест сформулював свою згоду як "вимушену евакуацію" румунських військ і адміністрації. Таким чином, Румунія зуміла оформити вигідний для себе правовий статус процесу позбавлення земель. Подібну тактику використовувала румунська дипломатія й після розпаду СРСР, оформлюючи договірну базу із сусідніми Україною та Молдовою.

Водночас, нинішня активна політика Бухареста по відношенню до Молдови, а також територіальні претензії, сформульовані Траяном Бесеску щодо Північної Буковини та Південної Бессарабії, розходяться з принципами членства Румунії в Європейському Союзі. Проте керівництво ЄС намагається вдавати, що нічого особливого не відбувається, обмежуючись заявами нейтрального характеру.

Як вважають експерти, Румунія послідовно витримує власну позицію та не втрачає надії відновити кордони 1918-го року. Бухарест терпляче чекає слушного моменту, коли всі документи та "зачіпки" у договорах стануть козирями у черговій партії, на кону якої - "Велика Румунія".