Богдан ОЛЕКСЮК
Чому у Польщі "шокова терапія" дала позитивний результат, а в нас - "шок без терапії" триває й досі? Спадок 1989 року: погляд з 2009. Реформи Бальцеровича.
Екс-президент Польщі Олександр Кваснєвський вважає, що в Україні вже майже вичерпано ліміт часу і можливостей для проведення реформ з метою виходу з кризи. Про це він заявив на презентації звіту в рамках Програми розвитку ООН (ПРООН) «Рекомендації щодо економічних та інституціональних реформ-2009», яка пройшла нещодавно у Києві.
«На сьогодні не лише Президент України і уряд, але й уся політична еліта повинні зрозуміти і визначитися, як ефективніше використати ті все менші й менші можливості для проведення реформ з метою виходу з кризи, які вже майже вичерпані», - наголосив екс-президент Польщі, додавши, що ліміт часу для ефективних і злагоджених дій української влади також вже майже вичерпано. Як підкреслив Олександр Кваснєвський, сьогодні для України прийшов час робити щось реальне і політично обґрунтоване, й лише тоді можна очікувати на підтримку Європи.
Чому ж у Польщі "шокова терапія" дала позитивний результат, а в нас - "шок без терапії" триває й досі? Все просто: номенклатура та люди, які прийшли до влади в Україні на початку 90-х не були зацікавлені в реальних реформах. Їм зовсім не потрібні були чітко виписані закони, прозора економіка. І тільки тепер, остаточно поділивши між собою сфери впливу і відчувши потребу легалізації свого бізнесу, вони погоджуються змінити правила гри. Тим часом Україна втратила сімнадцять років розвитку, матеріальні і людські ресурси, набула поганої слави корумпованої, неправової держави.
Чого насамперед вимагали люди на Майдані від нової влади? Звичайно, не переділу власності колишніх олігархів. Вимагали нарешті провести реальні реформи, зупинити корупцію, встановити чесні правила гри. Все це мало б гарантувати розвиток економіки, який забезпечив би гідний рівень життя. І все це лідери Помаранчевої революції щедро обіцяли. Та отримавши владу, наші "реформатори" заходилися виконувати лише соціальні зобов'язання, прагнучи завоювати симпатії електорату перед наступними виборами. Замість лібералізації країна пішла шляхом соціалізації економіки, відклавши важливі реформи до кращих часів. Польща, натомість, пішла шляхом ліберальної економіки.
РЕФОРМИ БАЛЬЦЕРОВИЧА
Успіх польських реформ був забезпечений тим, що вони впроваджувалися пакетом, а не за принципом „спробуємо, чи вдасться одне, а тоді візьмемося за інше". Якби у 1990 році „план Бальцеровича" був не таким сміливим і далекосяжним, то вже через рік суспільство не підтримало б дій уряду, а через два - Польща могла б надовго втратити шанси на членство в НАТО та входження в ЄС, - вважають експерти.
Приклад польських реформ і досвід Лєшка Бальцеровича показує, що, як пише Сергій Герман у книзі «Обличчя сучасної Польщі», "в умовах посткомуністичних країн творити новий політичний та економічний лад можна лише йдучи проти течії, свідомо зважуючись на кроки, які викличуть невдоволення значної частини суспільства". Справжній реформатор мусить йти на прийняття непопулярних рішень. Відповідно він і його партія ризикує програти вибори й залишитися поза парламентом.
Та у вересні 1989-го, коли все тільки починалося, новопризначений міністр фінансів Польщі Лєшек Бальцерович над цим, звичайно, не задумувався. Ще місяць перед тим він збирався їхати до Англії, де на економічному факультеті політехніки North Staffordshire повинен був читати курс лекцій з порівняльного аналізу економічних систем. Але в цей час у Польщі почалися великі зміни. В результаті перших демократичних виборів опозиція ввела до Сейму всіх своїх кандидатів і 99% - до Сенату. ПОРП втратила владу. Прем'єр-міністром став Тадеуш Мазовєцький, одна з чільних постатей інтелектуальної опозиції. За кілька днів до планованого від'їзду Бальцерович отримав пропозицію стати міністром фінансів. Погодився він не відразу. На зустрічі з ним Мазовєцький сказав, що йому потрібен не просто міністр фінансів, а польський Людвіг Герхард. Той, хто зможе провести реформування соціалістичної моделі польської економіки в ринкову.
Чому ж вибір Мазовєцького випав саме на Бальцеровича? Ще в 1978 році тридцятилітній Бальцерович з групою колег займався пошуком моделі соціалістичної ринкової економіки. Аналізувався югославський досвід робітничого самоврядування. Після появи у 1980 році «Солідарності» виявилося, що існує суспільний запит на такі дослідження. «Рапорт групи Бальцеровича» став популярним у колах «Солідарності» і був схвально сприйнятий у Польському економічному товаристві. Однак перша спроба реформувати польський соціалізм закінчилася 13 грудня 1981 року введенням військового стану.
Умови, що виникли в 1989-му, давали можливість провести повноцінну приватизацію, яка відкривала перспективу докорінної перебудови не лише економіки, а й суспільства в цілому. І ось 6 грудня 1989 року на прес-конференції у Раді Міністрів Бальцерович представив свій знаменитий план. Він закладав перевагу приватного сектора в економіці, наявність конкуренції, відкритість економіки і конвертацію національної валюти. Передбачалося, що держава поетапно зменшуватиме свою присутність в економіці і гарантуватиме підприємствам стабільне законодавство. З цього випливала потреба широкої приватизації, ліквідації монополій, зміцнення національної грошової одиниці, реорганізації фінансової системи, децентралізації органів центральної влади.
Розмірковуючи над тим, як розпочати реформи і не втратити при цьому підтримку народу, не зневірити людей у правильності ідей «оксамитової» революції, яку всі вони вистраждали, Бальцерович розумів, що зміни потрібно впроваджувати швидко і рішуче. Він привів з собою висококваліфікованих економістів і діяв не озираючись, незважаючи на протести, на падіння власної популярності. Для себе він постановив продовжувати розпочату справу, доки вистачить на це повноважень.
17 грудня 1989 року план економічного розвитку Польщі був внесений на розгляд Сейму. Реформи мали розпочатися з 1 січня 1990-го. За десять днів Сейм ухвалив 10 з 11 запропонованих ним законопроектів. Один з англійських парламентарів, коментуючи події в Польщі того часу, зауважив, що в Англії ухвала такого пакету законів тривала б не менше двох років. І все це - на фоні публікацій у пресі, що змальовували польський варіант Апокаліпсису. Більшість експертів і політиків пророкували вибух масових страйків, хаос, повний розвал економіки і держави.
Справді, реформи Бальцеровича зачіпали інтереси не лише колишньої партійної номенклатури. Більшість людей була переконана, що капіталізм принесе не тільки свободу слова і права профспілкам, а й високі заробітки, не кажучи вже про гарантовану працю. На ранок 1 січня 1990 року усі зрозуміли, що не все так просто. Хліб подорожчав на 40%, м'ясні вироби - на 55%, бензин - на 100%, електроенергія та газ - на 400%. Це був справжній шок, але, як згодом писав Бальцерович, «шок контрольований».
Особливу небезпеку несла неможливість передбачити реакцію суспільства на лібералізацію цін, скасування дотацій для збиткових державних підприємств та цілих галузей виробництва, в тому числі гігантських - вуглевидобувної та сталеливарної. Ніхто не міг передбачити різке підвищення світових цін на нафту, а також рішення Москви про перехід до розрахунків з СРСР у вільноконвертованій валюті. Протягом перших двох тижнів 1990 року ціни зросли не на 45%, як передбачалося планом, а на 78%. При цьому спостерігалося падіння виробництва. У той же час ліквідація обмежень щодо зовнішньої торгівлі спричинила різке зростання імпорту. Але разом з тим почав зростати експорт.
Попри гостру критику «плану Бальцеровича» з боку різних політичних сил, треба визнати, що на початковій фазі його дії не блокувалися. Навіть у моменти, коли політична напруга сягала найвищої позначки, мало хто наважувався поставити під сумнів потребу приватизації, створення незалежної преси, залишення за державою мінімуму необхідних функцій. Атакували, здебільшого, методи, за допомогою яких це здійснювалося.
Бальцерович прагнув займатися виключно економікою і не бажав дати втягнути себе у політичні ігри. Своє розуміння політики він висловлював у простій формі: „У демократичній системі існує дві моделі політики. Перша - це звичайне віддзеркалення настроїв, що переважають у суспільстві. Друга - це такий спосіб керівництва, з допомогою якого залучаються люди і формуються настрої таким чином, аби це служило справі реформ... Вибір моделі залежить від класу політиків".
Після зміни уряду в кінці 1991 року Бальцерович пішов у відставку, пробувши міністром 800 днів. «Для натовпу політиків, які шикуються тепер прийняти владу, закінчується період комфорту, що його забезпечував їм Бальцерович, - писав тоді тижневик «Політика». - Це він брав на себе усю відповідальність і всі атаки. Як це вигідно мати таку людину, до того ж - позапартійну, на яку можна скинути вину за стан економіки!»
Повернувшись до викладацької та наукової роботи, Лєшек Бальцерович розумів, що вже не зможе позбутися відчуття потреби повернутися туди, де силою знань і досвіду можна впливати на речі важливі і масштабні. Але щоб продовжити справу, розпочату в 1989-му, йому була потрібна політична сила. У квітні 1995-го він очолює «Унію Свободи» - ліберально-демократичну партію, яка згуртувала яскраві особистості, одержимі ідеєю перетворення Польщі у лідера Центральної Європи: Тадеуш Мазовєцький, Броніслав Геремек, Яцек Куронь, Януш Онишкевич, Ганна Сухоцька, Богдан Борусєвич, Дональд Туск, Мирослав Чех, Генрик Вуєц... Значною мірою під їхнім впливом Бальцерович змінив своє ставлення до політиків і політики.
У вересні 1997 року, об'єднавшись після перемоги на парламентських виборах з блоком «Акція Виборча Солідарність», у складі коаліційного уряду Єжи Бузека Бальцерович повернувся у кабінет віце-прем'єра та міністра фінансів, де продовжив розпочате вісім років тому.
У квітні 1999-го він представив «Стратегію публічних фінансів і економічного розвитку на 2000-2010 роки», що одержала назву «Другого плану Бальцеровича». Першочерговою метою програми було скорочення економічного відставання Польщі від країн-членів ЄС, до якого вона прагнула приєднатися у 2003 році. Для швидкого подолання відставання необхідний був високий темп економічного зростання. Бальцерович був переконаний, що це можливо. Польща могла використовувати досвід інших країн і уникати допущених ними помилок, вона володіла значними резервами, закладеними в структурній перебудові економіки. Але необхідно було створити умови, що забезпечили б максимальне залучення інвестицій з одночасним стимулюванням створення мільйонів нових місць праці. Інтегральною частиною Другої програми стало кардинальне зменшення безробіття.
Настав червень 2000 року, коли Унія Свободи постановила вийти з правлячої коаліції. Внаслідок глибоких розходжень у підходах до таких важливих питань, як приватизація, ПДВ для виробників сільськогосподарської продукції та інших міністри уряду Бузека - члени Унії Свободи подали у відставку.
У січні 2001 року Сейм призначає Бальцеровича на посаду Голови Народного Банку Польщі, яку він займає до січня 2007 року. За останні роки Лєшек Бальцерович отримав ряд відзнак, нагород і почесних титулів від багатьох європейських і американських університетів та інституцій.
Фінансово-економічна криза по-різному зачепила різні країни світу. Україна виявилась серед лідерів за неготовністю до неї і за негативними наслідками. Дається в знаки брак не проведених економічних і суспільних реформ.
Інша ситуація в сусідній Польщі. Міцна й прозора банківська система не постраждала від відтоку депозитів. Диверсифіковане виробництво продовжує наповнювати внутрішній ринок, що врівноважує проблеми з падінням зовнішньоторговельного обороту. Країна є однією з небагатьох країн в Європі, яка бачитиме позитивне економічне зростання в 2009.
Економічно сильна Польща є добрим прикладом для України в тому, як швидко й рішуче можна провести необхідні реформи і вийти на шлях інтеграції в Європейський Союз і НАТО.
Бальцерович про Україну
"Наші країни потрібні одна одній. Незалежна Україна і незалежна Польща - основоположні елементи нової обстановки в Європі. Для нас Україна важлива не тільки тому, що вона наш сусід, ви важливі для нас як гарантія нового європейського порядку. Ми дуже зацікавлені в успіху ваших реформ.
Економічні реформи - ключ до успіху України. А розміри польських інвестицій у вашу економіку не залежать від того, що скаже наш уряд. Хороші інвестиції - це приватні інвестиції. Але вони залежать від оцінки обстановки і перспектив даної країни. Реформи, що проводяться, ведуть до того, що після визначеного часу оцінка поліпшується, в країну приходить більше інвестицій. Це - нагорода за зміну політичної ситуації.
Коли ми розпочинали реформи в 1989 році, у нас взагалі не було іноземного капіталу, тому що політична обстановка в країні була досить складною. Але ситуація з кожним роком змінювалася в кращу сторону. Чому? Тому, що реформа почала давати свої плоди. Якщо у вас будуть серйозні перетворення, то крупний капітал (і не тільки польський) буде прагнути працювати в Україні".
Тижневик "Дзеркало тижня" від 5 квітня 1997р.
"Я належу до тих мільйонів поляків, які з напруженням, симпатією і захопленням спостерігали мирну боротьбу українців за чесність, демократію і правопорядок в їхній державі. Ми усвідомлюємо, яке величезне значення - передусім для них самих, але також для Польщі, Європи і всього світу - матиме остаточна перемога цих цінностей в Україні".
Часопис "Новая Польша" №2, 2005р.
