Напередодні зустрічі Президентів Росії та України у Сочі віднайти деталі переговорів було неможливо ні в Адміністрації Д. Медведєва, ані в оточенні В. Януковича. Офіційні Київ і Москва коротко окреслили традиційні для таких зустрічей теми: газ, спільні економічні проекти, перебування Чорноморського Флоту РФ у Криму, до яких цього разу додалася ще тема Митного союзу.
Але перезавантаження російсько-українських взаємин у Сочі не відбулось. За даними російських ЗМІ, Президент України стояв на своїх пропозиціях, а його російський колега — доводив важливість своїх ідей та пропозицій. Янукович волів на диктофони й камери численних журналістів говорити про інтерес до російського досвіду розбудови інфраструктури Олімпійських ігор — 2014 і запрошував усіх відвідати Україну під час проведення Євро — 2012. Віктор Федорович також цілком щиро висловив сподівання, що «братні країни» порозуміються у газових проблемах і віднайдуть нормальні умови для участі України в окремих проектах у рамках Митного союзу. «Ми завжди прагнули і будемо прагнути пошуку вирішення будь-яких питань. Ми приречені їх вирішувати», — заявив Президент Янукович.
Але Президент Медведєв, розуміючи, що часу до Президентських виборів у Росії обмаль, пішов ва-банк: газ — по повній ціні, Митний союз — по повній програмі, Чорноморський Флот — не чіпати, бо зачепимо демаркацію і делімітацію держкордону по Керченській протоці і по Азовському морю по повній програмі, як Кремлю подобається. За дипломатичною термінологією, у вустах Президента Росії ці пропозиції виглядали так: «Цікавлять, звичайно, й інтеграційні процеси, які йдуть за участі Російської Федерації — якщо Україна вважатиме це доцільним для себе. Поговоримо і далі … про газову співпрацю, яка традиційно є складним питанням…». А проблему оформлення державного кордону Д. Медведєв вивів в окрему міжнародну проблематику.
Результати (чи їх відсутність) президентської зустрічі у Сочі не здивувала аналітиків та журналістів ні у Росії, ні в Україні, ні на Заході. При чому справа не тільки і не стільки в арешті Юлії Тимошенко, яку дехто у Росії вважає «проектом Кремля» (як от політолог С. Бєлковський), і не в апетитах українських та російських «газових королів». Справа у тому, що час поступок Києва Москві, компромісних підкилимних декларацій закінчився: надворі — переддень другої хвилі міжнародної кризи, що вимагає значно більшої обережності від усіх, хто сідає за стіл переговорів для дискусій довкола питань стратегічного значення. Справа ще й у тому, що Захід демонструє жорстку позицію щодо арешту опозиційних політиків і згортання демократії в Україні, тож у зовнішньополітичній сфері Київ має бути розважливим і виваженим.
Водночас, на Заході і до Росії ставлення змінилось: від настроїв «аби енергоносії постачала» — аж до судів, розпочатих німцями щодо політики «Газпрому» та до заборони на в’їзд до США та ЄС тим представникам російського чиновництва і суддівського корпусу, яких звинувачено у причетності до смерті російського громадського діяча А. Магнітського. Німецькі та польські ЗМІ доволі часто пригадують чинній владі у Росії загравання з радикальними лівими і правими групами та неофіційну підтримку неонацистських молодіжних рухів, а також — повернення до ідеології часів сталінізму (точніше, йдеться про відбілювання Сталіна і відповідним переписування шкільного курсу з історії Росії).
Як це не дивно, багатьом науковцям і політикам в Україні, Білорусі та Росії здалась неприйнятною пропозиція Президента Д. Медведєва у спільному східно-слов’янському колі відзначити наступного року ювілей Російської Державності. «Не думаю, що Президент Янукович і його оточення пристануть на цю пропозицію напередодні парламентських і незадовго до наступних Президентських виборів. Адже навіть у русофіла Дмитра Табачника не виникає сумнівів, що саме «Київ — мати міст руських», — каже київський історик Олександр Палій. — Янукович має розуміти, що є речі в історичній площині, які не можна зачіпати, бо вдарить боляче».
Президент Конгресу національних громад України Йосип Зісельс взагалі вважає, що нині час виховувати толерантність в українському суспільстві. А святкування чужих дат, впровадження чужих концепцій на кшталт «Русского мира» принижує гідність громадян України, якої б національності вони не були. «Навряд чи найближчим часом Москва і Київ зможуть розв’язати проблеми, що існують у гуманітарній сфері. У Києва відсутній імперський досвід ведення національної політики. І навпаки, Росія має саме імперський підхід, який не зрозумілий багатьом у Києві», — каже Зісельс.
Справді, мають рацію поляки: «що занадто — те не здорово». Забагато «Русского мира», забагато «Росукренерго» і «Газпрому», забагато російської мови в Україні. Може, на ці іноді цілком продумані, а подеколи і спонтанні дії та акції якраз і знайдеться українська протидія?
Богдана КОСТЮК
Україна — Росія: перезавантаження не відбулось
