Кількість проектів та програм, спрямованих на створення позитивного іміджу України за кордоном, з боку незалежних аналітичних центрів побільшало. Натомість, інтерес з боку влади у цій царині не помітний. Подібні дослідження владним політикам та чиновникам не цікаві: «відкати» не реальні...
Як на мене, проект, подібний здійсненому Інститутом світової політики (а це неурядова організація, що її експерти досліджують особливості зовнішньої політики України та бачення нашої держави у світі), мала би здійснити влада. Хоча якраз участь незалежної експертної (читай: інтелектуальної) спільноти додає певної символічності проектові з оригінальною назвою «М’яка сила» України у регіоні»: адже не політики, а саме пересічні громадяни тієї чи іншої країни визначають рівень довіри до сусідів.
Адже, якщо офіційний Київ гордовито повідомляє співвітчизників, що Україна, наприклад, є «визнаним лідером Східної Європи» або «грає ключову роль у Чорноморському регіоні» (цитати з виступів представників чинної влади на міжнародних зібраннях та партійних конференціях ПР, КПУ) – це аж ніяк не означає, що сусіди України у цих регіонах дотримуються аналогічної думки або ж погоджуються з цими твердженнями.
Принаймні, територіальні претензії окремих сусідів до України швидше підтверджують протилежну сентенцію: офіційному Києву, усій українській громаді ще працювати і працювати над зміцненням своїх регіональних позицій та утвердженням України як рівноправного партнера та сусіда! Тому що у дуже багатьох українців (і то не лише патріотично налаштованих) у пам’яті залишились аж ніяк не добросусідські дії тієї ж Росії довкола острова Тузла, Румунії – у ситуації з приналежністю о. Зміїний, а при згадці про видачу російських паспортів у Криму та румунських в Одесі і на Буковині чимало українців просто звинувачують чинну владу України у здачі національних інтересів…
У згаданому вище проекті Інституту світової політики використано специфічну, але доволі дієву методологію, розроблену професором Гарвардського університету Джозефом Наємом. Ця методологія складалась з теоретичних досліджень за кількома якісними індикаторами (такими як привабливість політичного курсу України, впливовість українських громад у країнах-сусідках, популярність української продукції та мистецтва, ефективність українських дипломатичних місій у сусідніх державах тощо), за інформаційними повідомленнями про Україну у ЗМІ досліджуваних країн, а також опитування тамтешніх експертів та знаних інтелектуалів з країн заходу, яких цікавить «українське питання». Окрім цього, українські експерти та журналісти-міжнародники отримали змогу поспілкуватися з проф. Наємом та з відомими польськими та литовськими політиками та публіцистами.
Отже, підсумовуючи результати досліджень, які було проведено у шести державах Центрально-східної Європи та Чорноморського регіону (Білорусь, Грузія, Молдова, Польща, Росія, Румунія), експерти дійшли висновку: Міністерству закордонних справ та усьому урядові України треба негайно розгорнути мережу інформаційних центрів у сусідніх державах, у державах Закавказзя, з тим, щоб надати якнайбільше об’єктивної правдивої інформації про українську державу, про її історію, культуру та її сьогодення.
«Обізнаність держав регіону щодо України здебільшого негативна: згадують про українську корупцію, про згортання демократії, про багатовекторність тощо», - каже директорка Інституту світової політики Альона Гетьманчук. Щодо практичних показників, то найбільш позитивно до України ставляться Молдова та Грузія, а найгірше – Румунія. «Ідеться не лише про стереотипи, що склались історично між двома сусідніми державами та народами, а і про радикалів, які прийшли до влади у Румунії, і розігрують «українську карту», точніше – висувають територіальні претензії до України і відповідно створюють негативний імідж українцям», - пояснює київський історик, проф. Михайло Кірсенко.
До речі, варто відзначити, що кількість проектів та програм, спрямованих на створення позитивного іміджу України за кордоном, з боку незалежних аналітичних центрів побільшало. Так само збільшилась кількість та якість тих досліджень щодо місця та ролі України у системі регіональної та європейської безпеки, які проводять українські аналітики та їхні колеги з ЄС.
Натомість, інтерес з боку влади у цій царині не помітний. Можливо, тому, що більшість досліджень «українського питання» фінансуються західними фондами та фондами вітчизняних меценатів-олігархів (Р. Ахметова. В. Пінчука, О. Фельдмана та інших), або ж є спільними науковими розробками українських та зарубіжних експертів. Подібні дослідження владним політикам та чиновникам не цікаві – «відкати» не реальні, та і приватного матеріального результату також здійснені проекти не дають. Хоча справа створення іміджу держави – це державна справа і національний інтерес, як засвідчує досвід східних та західних сусідів України.
Богдана КОСТЮК
З повним текстом дослідження Ви можете ознайомитися тут:
http://iwp.org.ua/img/myaka_syla_ukr.pdf
|