Українське Слово

Хто б у 1968 році міг подумати, що в далекому 2011-ому пісня групи «The Beatles», що стала монументальною класикою під назвою «Вack in the U.S.S.R.», стане гімном перетворень у великій країні. Оскільки, хоч би яку соціальну модель не створювали в сучасній Росії, завдяки всіляким модернізаціям і збиранням земель, виходить завжди одна конструкція зі знайомою назвою — СРСР. Ці чотири букви просто випирають з будь-якої ініціативи Кремля — чи то Єдиний економічний простір, Євразійський або Митний союзи. До честі керівників сучасної Росії, вони не особливо і приховують свої наміри.

На знаковому з’їзді «Єдиної Росії» 24 вересня, де було оголошено про «повернення» Володимира Путіна до Кремля, майбутній президент яскраво описав свої наступні кроки. Але його передвиборчі обіцянки торкалися переважно політики внутрішньої. І ось 4 жовтня Володимир Путін оприлюднив свою статтю «Новий інтеграційний проект для Євразії — майбутнє, яке народжується сьогодні», яку можна сміливо вважати зовнішньополітичною програмою Росії щонайменше на наступні 12 років. Бо саме такий термін майбутнього президентства нинішнього прем’єра «світить» сьогодні Росії.

У матеріалі багато правильних і актуальних постулатів: про необхідність кооперації економік пострадянських країн, про свободу пересування робочої сили, товарів, капіталів і про чимало іншого.

Але є серйозні побоювання, що, як говорив мудрий Віктор Черномирдін, «яку у нас партію не будуй, все одно виходить КПРС». Експерти вже звертають увагу на політичні аспекти нового об’єднання.

«Хочу зазначити, що Володимир Володимирович статтю написав не стільки про єдиний економічний простір, скільки про Євразійський союз. А це, між іншим, має на увазі вже якісь конфедеративні політичні відносини між державами, що зовсім інша справа», говорить професор кафедри світової економіки і політики Вищої школи економіки (Москва) Максим Братерський.

Так і сам Путін не приховує, що «система партнерства Євразійського союзу і ЄС повинна створити умови для зміни геополітичної і геоекономічної конфігурації всього континенту і мати позитивний глобальний ефект».

Тому владі України і самим українцям доведеться чітко усвідомити, де їх місце в такій компанії — бо цей вибір буде справді доленосним на багато років. Україні знову пропонують увійти в СРСР. Той, кому не подобається ця абревіатура, може називати Союз Євразійським — суть від цього навряд чи міняється.

Хоч безпосередньо Україну Путін не згадав, обмежившись лише фразою «деякі наші сусіди», він натякнув, що інтеграція України з Росією та іншими пострадянськими країнами «не перешкоджає її європейському вибору». Євразійський союз, за словами автора статті, також має стати в перспективі частиною «Великої Європи, об’єднаної єдиними цінностями свободи, демократії та ринкових законів».

Путін нагадав, що ще в 2003 році Росія і ЄС домовилися про формування спільного економічного простору від Лісабона до Владивостока, про координації правил економічної діяльності без створення наднаціональних структур. «Ці пропозиції не повисли в повітрі — вони детально обговорюються європейськими колегами», — написав Путін.

Російський прем’єр пропонує зацікавленим країнам інтегруватися в Європу не поодинці, а всім Митним, а потім і Євразійським союзом — бо так буде «швидше і на більш сильних позиціях». Ідея не нова — за таким розвитком Україні пропонується «йти в Європу» тепер вже не самостійно, а просто через Москву.

Інтерес Путіна до України пояснюється просто: повноцінна реалізація проекту Євразійського союзу неможлива без участі в цьому утворенні України, без її людського, виробничого та інтелектуального потенціалу.

Провідний російський експерт Центру політичної кон’юнктури Павло Салін говорить, що економічне об’єднання в глобальному вимірюванні може бути самодостатнім, якщо нараховує 200 і більше мільйонів людей — тоді воно може виробляти всю лінійку продуктів (від хліба до ракет і комп’ютерів) і, найголовніше — всю цю лінійку продуктів споживати.

«Одна Росія з 140 мільйонами жителів таким самодостатнім центром впливу бути не може. ЄврАзЕс, який зараз існує, там 165 мільйонів осіб, до 200 також не дотягує. А ось якщо буде інтегрована Україна, це буде вже понад 200 мільйонів людей, і тоді цей проект може виступати самостійним центром у світовому масштабі», — вважає він.

Чи варто українцям у зв’язку з цим «надиматися» від власної значущості? Це навряд чи.

По-перше, програма більше схожа на передвиборчий піар, і призначена вона більше для «внутрішнього споживання», для населення Росії. За статистикою, кожний п’ятий росіянин (20 %), за даними ВЦВСД 2011 року, хотів би жити у знову об’єднаному Радянському Союзі. Кількість таких бажаючих зростає — в 2010-ому людей, що ностальгують за СРСР, було «всього» 16 %, так що подібна грандіозна пропозиція нинішнього російського прем’єра цілком відповідає настроям електорату. Не дарма ж Володимир Путін свого часу назвав розпад СРСР «найбільшою геополітичною катастрофою століття».

По-друге, в обставинах, що пропонуються, у України вкотре з’являється сумнівної якості честь відчути себе пішаком на «великій шахівниці». Очевидно, що крім Росії, на пострадянському просторі власні інтереси мають й інші глобальні гравці, наприклад, США, Китай і Євросоюз, яким геополітичні амбіції минулого/майбутнього президента РФ навряд чи припадуть до смаку.

Можна було б порадуватися успіху ідеолога «євразійства» Олександра Дугіна — нарешті його ідею на вищому рівні підтримали і в Росії (уперше такий задум підтримав президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв). Дугін не раз заявляв, що переконати Україну вступити в Євразійський союз буде важко, і що сподіватися в цьому можливо лише на дипломатичні механізми і soft power («м’яку силу»). Power українці ніби вже відчули, а ось soft — поки не дуже.

Проте, час бити на сполох ще напевно не настав. Проголошена Путіним зовнішньополітична програма — проект «довгограючий». Як це часто траплялося в євразійській же історії, «сказано» далеко не завжди означає «зроблено», чи то «побудова комунізму», «перебудова» або новомодна «модернізація».

У зв’язку з цим на думку спадає притча про Ходжу Насреддіна, який посперечався з падишахом про те, що зможе за двадцять років навчити віслюка говорити. Мудрий Ходжа знав — його голові нічого не загрожує, оскільки за двадцять років або віслюк здохне, або падишах помре.

P.S. Російський прем’єр обрав досить знакове видання для своєї «євразійської» статті. У часи СРСР саме газета «Известия» була офіційним рупором Радянської влади.

Ігор Соловей, Укрінформ