У Бостоні на 88-му році життя померла Олена Боннер — знаменита радянська дисидентка, вдова академіка, Нобелівського лауреата Андрія Сахарова і його соратниця у протистоянні комуністичному режимові.
Олена Боннер боролася з авторитарними тенденціями в російському пострадянському житті до останніх місяців свого життя.
Як і більшість радянських людей, я дізнався про Олену Боннер з публікацій у комуністичній пресі. Тоді її намагалися представити як злого генія академіка Андрія Сахарова, як людину, яка немов робить все можливе, щоб знаменитий радянський фізик, тричі Герой соціалістичної праці, був налаштований проти рідної Комуністичної партії і радянської держави.
Ми, звичайно, розуміли, що це не так, що Андрій Сахаров є совістю нашого суспільства, а Олена Боннер була тоді людиною невідомою. Звичайною дружиною вченого. Однак про її дисидентську діяльність ми дізнавалися більше з програм «Радіо Свобода», ніж з публікацій у пресі.
Потім, вже в часи змін, з’явилася нова інформація. Ми дізналися, скільки Олена Боннер як дисидент зробила для тих людей, яких заарештовували і намагалися припинити їхню діяльність на захист прав людини у Радянському Союзі.
Відбулося і перше знайомство з Оленою Боннер на засіданні Міжрегіональної депутатської групи.
Союзний депутатський з’їзд, як відомо, здебільшого складався з представників комуністичної більшості, однак була на ньому і група депутатів, яка виступала за демократичні зміни. Душею цієї групи був академік Сахаров, а поруч із ним, як завжди, була й Олена Боннер.
Пригадую перше засідання Міжрегіональної депутатської групи, на якому всі ми — депутати, журналісти, громадскість — зібралися послухати академіка і слухали, затамувавши подих.
Однак Олена Боннер, вона як раз тоді сиділа поруч зі мною на сходинках залу, де відбувалося це засідання, зовсім інакше сприймала промову чоловіка. Було ясно, що вона живе з ним одним життям, що вона стежить за кожною помилкою, за кожною фразою, що вона намагається зрозуміти, де він припустився якогось неточного, на її думку, виразу, а де якраз сказав те, про що вони говорили буквально за кілька днів чи годин до цього в своїй московській квартирі.
Такої відданості я, можна сказати, не зустрічав до того часу. Вже потім я дізнався, що Олена Боннер була людиною, яка дійсно вміла бути відданою.
Її перший чоловік, поет Всеволод Багрицький, загинув на фронті, і вже в післявоєнні роки вона зробила все можливе, щоб зберегти його літературну спадщину, хоча це було не дуже просто. Коли помер академік Сахаров, вона очолили фонд його імені і також робила все можливе, щоб спадщина академіка збереглася, щоб його ім’ям не спекулювали, щоб продовжувалися видаватися його роботи і мемуари.
Я нерідко чув від людей, навіть досить позитивно налаштованих до Сахарова, що Боннер на нього немовби погано впливала. Це дивовижна точка зору. На Сахарова неможливо було впливати. Він точно знав, як діяти.
Однак його необхідно було підтримувати, і Олена Боннер виявилася саме такою людиною — не просто дружиною, соратником, другом, а тим, хто завжди міг допомогти у тяжку хвилину. А їх у житті академіка (коли він розпочав свою правозахисну діяльність) було чимало.
І не дивно, що саме вона приймала Нобелівську нагороду за академіка Сахарова в Стокгольмі, і саме вона готова була голодувати разом із ним, незважаючи на свій складний стан здоров’я. І не дивно, що вже після смерті академіка Сахарова вона немовби залишалася живим сумлінням російського суспільства і російського правозахисного руху. Тому так ненавиділи її ті, хто намагався відновити в Росії авторитарні порядки вже після того, як комунізм помер.
На нашому сайті, буквально кілька місяців тому, Олена Боннер виступила із своїм останнім коментарем. Він стосувався мітингу у Москві, який був присвячений захистові російської столиці від фашистських шовіністичних тенденцій. І вона підкреслила, що вона поруч з тими, хто прийшов на цей мітинг порядних людей, що вона залишається москвичкою і залишається людиною, яка готова завжди ставати на оборону своєї Батьківщини, такої, якою вона її собі уявляє.
Однак разом із цим Олена Боннер гірко говорила, що зараз важко на когось орієнтуватися, що з смертю останніх дисидентів ніби розпадеться зв’язок часів, тому що сьогодні в російському суспільстві немає таких моральних авторитетів, які були у часи життя академіка Сахарова. І щоб довести зворотне, ці авторитети, звичайно ж, мають з’явитися, а Росія має нагадувати нам країну, про яку мріяв саме академік Сахаров.
Віталій Портников, Радіо Свобода
Фото: Андрій Сахаров і Олена Боннер
Одна з останніх дисиденток
