Токарчук, Курков і понад 180 письменників вимагають з Еритреї звістки про зниклих авторів

Двадцять п'ять років тиші — і один лист, під яким стоять підписи нобелівських лавреатів, романістів і поетів з різних континентів. Вони просять не свободи й не помилування, а лише підтвердження, що дванадцять людей, затриманих у вересні 2001 року, ще живі.
Серед тих, хто підписав звернення до президента Еритреї Ісаяса Афеверкі, — українець Андрій Курков і польська нобелівська лавреатка Ольга Токарчук. Разом із ними лист підтримали понад 180 авторів, зокрема нобелівський лавреат Дж. М. Кутзее, Колм Тойбін, Еліф Шафак, Ісабель Альєнде, Бен Окрі, Янн Мартель, Каміла Шамсі, Ціці Дангарембга, Ентоні Дорр і Лорен Ґрофф.
Документ організував PEN International, а оприлюднили його 18 вересня — у день, коли минуло чверть століття від репресій проти незалежної преси в Еритреї. У тексті йдеться про вимогу «негайного, перевіреного підтвердження життя» всіх затриманих.
За даними PEN International, у вересні 2001 року еритрейська влада закрила незалежні медіа й затримала дванадцятьох письменників і журналістів. Серед них — поети, драматурги, перекладачі, редактори, критики. Відтоді вони перебувають без зв'язку із зовнішнім світом: ані адвокатів, ані медичної допомоги, ані зустрічей із родинами. Місцеперебування й стан цих людей влада не повідомляє.
Імена дванадцятьох звучать у листі окремо: поет Амануель Асрат, драматург і журналіст Давіт Ісаак, а також Давіт Габтеміхаель, Фессехає «Джошуа» Йоганнес, Маттевос Габтеаб, Медханіє Гайле, Сагле «Веді-Ітай» Тсегазеаб, Саїд Абделькадір, Саїд Ідріс «Абу Аре», Сейюм Цегайє, Темесген Гебреєсус і Юсіф Мохаммед Алі.
Підписанти наголошують: протягом двадцяти п'яти років родини цих людей не мають жодної звістки про те, чи ті живі. Автори закликали владу Еритреї припинити практику зникнень за мирне висловлення поглядів. Раніше PEN International також відкрив петицію Proof of Life Now — вона доступна всім охочим, і в ній ідеться про те саме: про долю дванадцяти затриманих.
Історія цих імен — не лише хроніка однієї країни. Це нагадування про те, що література тримається не тільки на текстах, а й на людях, які їх пишуть. Коли зникає автор, зникає й голос — а разом із ним і частина спільної пам'яті. Тому підпис під таким листом — це не жест ввічливості, а спосіб повернути людині хоча б ім'я й вимогу пам'ятати.
Читайте також
Ще в розділі «Література»
- Андрій Содомора й Олена Стяжкіна — лавреати Премії імені Василя Стуса
- Премію імені Василя Стуса отримали Андрій Содомора та Олена Стяжкіна
- Книгоукриття: Харків, кобзарство і забута спадщина
- У Франківську покажуть містичну драму «Єнчий світ» за книгою Оксани Кузів
- «Соняшникові хлопці»: дебютний роман Сема Вахмана про Чернігів здобув премію миру Дейтона






