Токарчук і Курков підписали лист PEN про долю 12 зниклих журналістів Еритреї

Двоє українських письменників — Ольга Токарчук та Андрій Курков — опинилися серед авторів відкритого листа до президента Еритреї Ісаяса Афверкі. Лист постав у межах кампанії PEN «Доказ життя», яка об'єднала літераторів з різних країн навколо однієї вимоги: світ має знати, чи живі ті, кого еритрейська влада затримала ще у 2001 році.

Йдеться про дванадцятьох журналістів і письменників, які вже понад дві десятиліття перебувають за ґратами без суду й доступу до зовнішнього світу. У листі наголошується, що 18 вересня 2026 року виповниться рівно чверть століття від початку репресій проти критиків адміністрації Афверкі.

«18 вересня 2026 року виповнюється рівно 25 років відтоді, як ваш уряд розпочав жорстокі репресії проти критиків вашої адміністрації. Протягом лічених днів в Еритреї було систематично знищено вільну пресу та заглушено незалежні голоси. У ході цих репресій сили безпеки свавільно заарештовували й ув’язнювали журналістів, письменників і поетів, які прагнули побудувати справедливу, мирну й демократичну Еритрею. Упродовж чверті століття цих людей утримують в ізоляції, позбавляючи доступу до правового захисту, медичної допомоги та спілкування з рідними. Вони належать до тих письменників світу, які перебувають в ув’язненні найдовше. Їхнім єдиним «злочином» було те, що вони мали незалежну думку й говорили про Еритрею, про яку мріяли в майбутньому. Їх узагалі не мали права ув’язнювати», — сказано у зверненні.

Підписанти кваліфікують свавільне ув'язнення та замовчування інформації про арештованих як порушення міжнародного права і як акт жорстокості. У листі також ідеться про те, що жоден автор не має зникати безвісти за мирне висловлення поглядів.

«Жоден письменник чи журналіст не повинен зникати безвісти лише за мирне висловлювання своїх поглядів. Ми залишаємося солідарними з нашими зниклими колегами й не припинимо своїх зусиль, доки вони не опиняться на волі», — зазначають автори.

Під відкритим листом стоять підписи 180 письменників з усього світу, серед них — лауреати Нобелівської, Букерівської та Пулітцерівської премій. Така широта кола підписантів перетворює звернення з локального епізоду на спільну заяву літературної спільноти про межі, за які не має права заходити жодна влада.

Ця історія звучить на тлі загального погіршення умов для преси у світі: у 2026 році середній бал свободи преси 180 країн і територій уперше за 25 років опинився на найнижчому рівні, а найгіршою ситуація залишається в Китаї, Північній Кореї та Еритреї.

Коли письменник бере слово не про власний текст, а про колегу, якого не чути чверть століття, література виконує одну зі своїх найдавніших функцій — бути пам'яттю там, де її намагаються стерти.