Візерунок бивня як натхнення: що розповіли мізинські Венери

Мізинська стоянка на Чернігівщині відома вже понад століття, і саме звідти походять вісімнадцять жіночих фігурок, вирізьблених із бивня мамонта близько 18 000 років тому. Міжнародна команда дослідників уперше описала повний цикл їхнього виготовлення — від першого штриха до завершеної композиції. Результати опубліковано в журналі Heritage Science.

Роботу виконали дослідники з України, Норвегії, Великої Британії та Німеччини під керівництвом Симона Радченка. Фігурки вивчали під мікроскопом, а для шістьох із них створили тривимірні моделі — у межах проєкту Ukrainian Heritage Digitisation and Dissemination Initiative, який українська ГО «Архаїка» здійснила разом з американськими колегами з ГО «CyArk» за підтримки Посольського фонду США зі збереження культурної спадщини. Після того як російська зброя почала загрожувати історичним артефактам в Україні, Національний музей історії України надав обмежений доступ до цих предметів, що дозволило вперше провести їхнє високоякісне цифрове документування.

Ключове спостереження стосується орнаменту. Візерунки на поверхні мізинських виробів відтворюють так звані лінії Шрегера та Оуена — структуру, яка виникає на поперечному зрізі бивня під час його росту. Це явище помітили ще 1965 року, але цифрові інструменти дали змогу побачити значно більше: орнаменти не просто повторюють природну текстуру матеріалу, а й композиційно організовують фігурки відповідно до неї. Дослідники також зафіксували сліди ретельного планування та розмітки візерунка, що підтверджує технологічну інновацію кам'яної доби — поєднання двовимірного антропоморфного зображення з тривимірною фігуркою. Саме це виводить мізинські вироби на новий рівень творчої складності порівняно з відомими раніше зразками регіону.

«Наше дослідження допомагає розкрити складну історію розвитку мистецтва в Європі — від найменшого штриха на поверхні бивня до непомічених раніше особливостей тисячолітнього розвитку мистецтва», — пояснює Симон Радченко.

Щоб зрозуміти місце мізинських знахідок у ширшій картині, команда порівняла час виготовлення всіх відомих жіночих фігурок Європи періоду між 44 та 12 тисячами років тому. Виявилося, що між рельєфними, тілистими фігурками, створеними до позначки 22 000 років тому, і схематичними, стилізованими, вирізьбленими 19 000 років тому чи пізніше, існує прогалина приблизно у 1 000–3 000 років. Стилізовані зображення з'являються у Східній Європі в контексті епіграветської культури, найяскравіше — у Мізині, а трохи згодом — у Західній Європі в межах мадленських комплексів, про що свідчать «Венера Безсоромна» та знахідки з печери Лас-Кальдас. Водночас лінії Шрегера та Оуена в орнаментах ці пізніші стилі не відтворюють — ця риса залишається виключно за мізинськими фігурками.

«З радіовуглецевими датами для палеоліту Східної Європи складно працювати: багатьом застарілим датуванням притаманні величезні стандартні відхилення, інші зроблені на зразках без належно вказаного контексту. Отже, ми говоримо про дуже великі інтервали невизначеності — масштабом у тисячоліття, і тому вони насправді можуть приховувати всередині захопливі історії, які будуть розкриті з підвищенням точності датування», — говорить Кіосак.

Із цього випливає, що мистецтво пізньої кам'яної доби у Східній Європі розвивалося власним шляхом, незалежно від найвідоміших зразків Західної та Центральної Європи. А отже, звичне уявлення про палеолітичне мистецтво як про поступовий рух від простого до складного варто переглянути.

«Це відкриття дає дивовижну можливість зрозуміти, як люди палеоліту сприймали свій матеріальний світ і взаємодіяли з ним, — зазначила Емі Літтл, професор Університету Йорка. — Наочні докази того, наскільки невід'ємною частиною мистецьких практик був мамут — не лише як ресурс кісток та бивнів, а й як джерело мистецького натхнення — це справжній прорив у нашому розумінні первісного мистецтва та матеріальної культури».

«Ми оптимістично налаштовані щодо того, що наші майбутні цифрові дослідження проллють більше світла на виникнення та розвиток мистецтва в Європі, та оприявнять набагато складнішу та цікавішу картину, ніж ми маємо зараз», — підсумовує Радченко.