25 років тиші: Токарчук, Курков і понад 180 письменників вимагають правди про зниклих в Еритреї

Імена цих дванадцятьох звучать як перелік, який неможливо закрити: поет і головний редактор газети «Земен» Амануель Асрат, співвласники видання Setit Давіт Ісаак і Фессехає Йоханнес, редактор Tsigenay Юсіф Мохаммед Алі, засновник тижневика Meqaleh Медхані Хайле. За кожним — своя мова, своя редакція, свої читачі. Усіх їх затримали восени 2001 року, і відтоді жодної підтвердженої звістки про їхню долю не було.

Відкритий лист до президента Еритреї Ісаяса Афверкі оприлюднив міжнародний PEN. Під ним — підписи письменників із різних країн, зокрема Ольги Токарчук та Андрія Куркова. Вимога одна: надати підтверджені докази того, що заарештовані живі. Вісімнадцятого вересня 2026 року минає чверть століття від початку репресій проти незалежної преси Еритреї.

Серед тих, чиї імена внесені до листа, — Давіт Хабтеміхаель, учитель і журналіст тижневика «Мекале», та Медхані Хайле. У PEN вважають, що обидва померли — відповідно у 2012 та 2010 роках. Щодо Темесгена Гебреєсуса, журналіста, письменника, коміка, актора й фотографа, є припущення, що він загинув під час ув'язнення. Решта — серед них журналіст-фрилансер Сахле Цегазеаб, головний редактор газети Admas Саїд Абделькадір, перекладач і захисник рідної мови Саїд Ідріс, а також Сейум Цехає, який від 1991 року очолював державне телебачення Eri-TV, — залишаються в ізоляції без зв'язку із зовнішнім світом.

«Двадцять п'ять років — це нестерпно довгий час для будь-якої родини, яка живе, не знаючи, чи живий її близький. Ці письменники не зникли з нашої пам'яті. Ми й надалі будемо називати їхні імена і вимагати правди про те, що з ними сталося», — каже президент PEN International Бурхан Сьонмез.

Передісторія цієї тиші починається з відкритого листа 2001 року. Група з п'ятнадцяти високопосадовців і політиків, відома як G-15, закликала до демократичних реформ, виборів і дотримання конституції. Незалежні газети Еритреї друкували цей лист, брали інтерв'ю в дисидентів, відкрито обговорювали майбутнє країни. Вісімнадцятого вересня влада почала затримання критиків уряду — під репресії потрапили й журналісти, письменники, працівники незалежних медіа. Їх утримували без суду та без зв'язку із зовнішнім світом. А вже у квітні 2002 року, після того як затримані оголосили голодування на знак протесту проти тривалої ізоляції, їх, за повідомленнями, розділили й перевели до різних в'язниць і слідчих ізоляторів по всій Еритреї.

Еритрейська влада не розкриває ні місцеперебування цих людей, ні стану їхнього здоров'я, ні їхньої долі. Уряд загалом заперечує, що у 2001 році відбувалися репресії, і твердить, що затриманих відправили на національну службу. За матеріалами кампанії, ці письменники й журналісти — одні з тих, хто найдовше перебуває під вартою у світі.

«Ми залишаємося солідарними з нашими зниклими колегами й не припинимо своїх зусиль, доки вони не стануть на волі», — ідеться у відкритому листі.

У цій історії немає ані сюжету, ані розв'язки — лише список імен, які неможливо ані підтвердити, ані спростувати. Література зазвичай тримається на тому, що слово дістає відповідь. Тут відповіді немає вже двадцять п'ять років, і саме тому письменники з різних країн узялися повторювати ці імена вголос.