Війна з нами назавжди: Соколова та Кебуладзе про ідентичність і перемогу

26 липня у Луцьку під час VI Міжнародного літературного фестивалю «Фронтера» відбулася публічна розмова «Бути причетними» за участю журналістки Яніни Соколової та філософа Вахтанґа Кебуладзе. Модерувала зустріч Яна Брензей. Спікери говорили про українську ідентичність, життя в умовах тривалої війни, російський імперіалізм, роль культури й армії, а також про те, що може означати перемога.

Соколова, яка родом із Запоріжжя, зізналася, що після дня, проведеного в Луцьку, вперше відчула, як стерлася межа у сприйнятті ідентичності між сходом і заходом України. За її словами, ідентичність людей у прифронтовому Запоріжжі тепер така сама, як у молоді на вулицях Луцька. Журналістка наголосила, що українці вже пройшли етап анестезії, коли сподівалися на повернення до попереднього життя після завершення війни. Тепер же стало зрозуміло: повтору не буде, і війна з країною — назавжди. Це, на її думку, означає потребу акумулювати досвід і передати дітям любов до України, знання історії та шану до війська.

Кебуладзе підхопив цю тезу, порівнявши інтелектуалів, журналістів і письменників із маленькими голками, які зшивають країну. Він зауважив, що раніше знав Україну гірше, ніж Німеччину, але під час повномасштабного вторгнення почав багато подорожувати країною.

Соколова закликала українців бути інформаційно гігієнічними та не довіряти російському контенту, який, за її словами, щодня вкладає мільйони євро у вплив на свідомість. Вона навела приклад, як у Луцьку бачила україномовну родину, чиї діти дивилися російськомовне відео. Журналістка зізналася, що навіть її власні діти, вирощені в україномовному просторі, вдома говорять українською, а в школі — ні. Вона наголосила на важливості сімейних розмов і створення внутрішнього суспільного договору.

Кебуладзе назвав війну найпотужнішим психотерапевтом, який допомагає зрозуміти, які проблеми насправді важливі. Він згадав слова поетеси Ярини Чорногуз про те, що українці навчилися жити в мирі з війною. Філософ зауважив, що мирні практики — розмови, поезія, музика — відбуваються на тлі жахливої війни, розв’язаної росією.

Говорячи про перемогу, Кебуладзе закликав не мислити її як повернення до статус-кво. Він нагадав, що російська імперія існує через війни, тому ідеї примирення чи замороження конфлікту — лише перерви. Філософ переформулював слоган «Україна переможе» у тривалий процес: «Україна перемагатиме». Його формула перемоги — це не лише кордони, а те, щоб ніщо російське ніколи не сприймалося на нашій землі як рідне.

Соколова наголосила, що Сили оборони — це щит і меч України, а їхня сила залежить від міцного тилу. Вона закликала жити повним життям, радіти й підтримувати військових, забезпечувати їх усім необхідним і дбати про їхні родини. Кебуладзе додав, що запорука перемоги — у тотальній мілітаризації країни, яка не означає, що всі підуть на фронт, але передбачає пам’ять про війну в усіх сферах життя. Він підкреслив, що армія — це частина нас, а не окрема інституція.

Насамкінець філософ висловив надію на українську культуру та літературу, які, попри утиски, дарують багатство форм. Він згадав думку історика Ярослава Грицака про те, що політичні нації Східної Європи формували поети. Кебуладзе закликав щодня нагадувати собі про вже досягнуті звитяги й додав: якщо шукаєте силу, підійдіть до дзеркала — це ви.