Дві книжки з російської — у лонглисті Національної книжкової премії США

Перелік номінантів оприлюднили 15 вересня. Серед десяти позицій — дебютний роман Егани Джаббарової My Dreadful Body у перекладі Лізи К. Гейден та The Disappearing Act Марії Стєпанової, яку англійською передала Саша Дагдейл.

Джаббарова народилася 1992 року в єкатеринбурзі, в азербайджанській родині. Вона поетка, есеїстка й дослідниця, авторка кількох поетичних збірок. Її роман — історія молодої жінки, що живе в росії поміж двох мов і культур і має важкий неврологічний розлад. Кожен розділ звернений до окремої частини тіла, і крізь цю анатомію оповідачка проговорює патріархальне насильство, хронічний біль і досвід діаспори. Американське видавництво New Vessel Press зазначає, що 2024 року письменниця була змушена виїхати з росії через ЛГБТК-активізм і антивоєнну позицію; тепер вона живе в Гамбурзі.

Марія Стєпанова — поетка й есеїстка, засновниця й головна редакторка Colta.ru. Це видання припинило роботу після початку повномасштабного вторгнення, коли в росії згорнули незалежні медіа. Сама авторка, критикуючи режим путіна, теж мусила залишити країну. Її героїню в пресрелізі премії позначено лише літерою: письменниця «М» живе у вигнанні в місті «Б» відтоді, як її країна почала війну проти сусідньої держави. Дорогою на літературний фестиваль вона губиться в незнайомому містечку «Ф», прибивається до мандрівного цирку й починає зважувати, чи готова відмовитися від професії, батьківщини й минулого.

Для Стєпанової це вже не перший лонглист премії: 2021 року тут відзначили її In Memory of Memory, теж у перекладі Дагдейл. Той самий переклад згодом увійшов до шортлиста Міжнародної Букерівської премії та отримав премію Lois Roth від Асоціації сучасних мов. Дагдейл — британська поетка й перекладачка, її шоста збірка The Strongbox вийшла у Carcanet 2024 року.

Ліза К. Гейден здобула магістерський ступінь із російської літератури в Пенсильванському університеті, шість років прожила в москві, нині мешкає в штаті Мен і веде блог Lizok’s Bookshelf про сучасну російську прозу.

Категорію перекладної літератури започаткували 2018 року. Цього разу видавці подали до неї 159 книжок, а в лонглисті опинилися переклади із семи мов — арабської, китайської, французької, індонезійської (уперше в історії категорії), норвезької, російської та іспанської. Дев’ять творів — художня проза, один — нонфікшн.

Загалом переклад у США залишається вузькою стежкою: лише близько 3% виданих книжок — це переклади з усіх інших мов разом узятих, а якщо відкинути нонфікшн і технічну літературу, то йдеться приблизно про 0,7%. Цю статистику ще в 2000-х порахувала компанія Bowker, відтоді її щороку веде сайт Three Percent Рочестерського університету — звідси й назва «проблема трьох відсотків».

Українській літературі пробитися на цей ринок особливо важко: за словами британської літагентки Емми Шеркліф, охочих агентів обмаль, а фінансування перекладів лишається серйозною перепоною. Відколи премія існує в нинішньому форматі, українських авторів чи перекладачів серед номінантів не було жодного разу. Переклади ж із російської потрапляли до лонглиста тричі: 2018 року — Татьяна Толстая з Aetherial Worlds, 2021-го — Стєпанова, а тепер одразу дві позиції.

Фіналістів у кожній із п’яти категорій назвуть 6 жовтня спільно з The New York Times, переможців оголосять 18 листопада на 77-й церемонії вручення.