«Росію зупинить тільки поразка»: письменник і штурмовик Сергій Демчук про війну, полон і слово
Журналіст, письменник і боєць 253-го штурмового полку «Арей» Сергій Демчук воює на Запорізькому напрямку. В інтерв'ю він розповів, як щоденна робота зі свідченнями полонених змінила його прозу та чому на п'ятий рік великої війни українці втомилися від книг про неї.
Сергій Демчук — людина, яка пройшла шлях від кабінету пресслужби Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими до окопів Запоріжжя. Свого часу він щодня фіксував історії бранців Кремля, а нині сам тримає зброю в складі штурмового полку. Його досвід — це міст між двома реальностями, де слово про війну стає таким же важким, як і сама війна.
Ранок 24 лютого 2022 року Сергій пам'ятає до дрібниць: прокинувся о п'ятій від шарудіння кішки, яка вовтузилась із паперами на столі. Новини ще мовчали, тож він налив води у ванну, ліг назад — і за п'ять хвилин пролунав перший вибух. Цей звук ознаменував для нього кінець звичного життя: після того він востаннє бачив старшу доньку, і вже тоді усвідомлював — попереду не тижні, а роки. «Росію зупинить тільки поразка», — каже він.
До мобілізації Демчук працював у пресслужбі Координаційного штабу, де спілкувався з людьми, які повернулися з полону. Їхні розповіді про катування, очікування звільнення та умови утримання він намагався передавати максимально точно, без зайвих висновків. Він переконаний: суспільство мусить знати ці історії, бо цивільні й військові житимуть в одній країні й мають розуміти, чим вони завдячують тим, хто пережив неволю.
У 2024 році Сергій вирішив, що більше не може всидіти вдома. Спершу долучився до Другого інтернаціонального легіону, а з нового року служить у 253-му штурмовому полку «Арей» Української добровольчої армії — легіон увійшов до складу полку як батальйон. Військова служба кардинально змінила його творчий метод: він почав писати оповідання лише про реальних людей і реальні події, без вигаданих сюжетів. Його збірка «Ціль припинила існування» повністю складається з таких історій.
Частина нової книги «Британія, або Пригоди українських рекрутів» присвячена базовій військовій підготовці у Великій Британії, яку пройшли понад 60 тисяч українців. Це оповідь від першої особи з відтінком чорного гумору — адже, зібравшись великою компанією, чоловіки завжди знаходять привід для жартів. Але за цими жартами стоїть трагедія: під час написання загинув 20-річний побратим Денис Макарчук, який проходив навчання разом із Сергієм. Тож третина книги — це вже армійські будні в Україні та прощання з колумбійським бійцем.
Сергій визнає: на п'ятий рік війни читачі втомилися від воєнної тематики, бо вона стала їхньою щоденною реальністю. Видавці це відчувають, і попит на такі книги падає. Сам він не розраховує на величезну аудиторію — пише, бо цього хоче зараз. У армії він багато читає твори побратимів, які теж воюють, і це дає йому відчуття спільності. Його друг, письменник Роман Будзановський, автор роману «Стахановський рух», після двох-трьох років служби каже, що не хоче більше писати про війну прямо, але вона все одно проступає в його текстах.
Демчук порівнює це з оповіданням Гемінґвея «Велика двосердечна річка», де герой без жодного слова про фронт іде на риболовлю, ставить намет і готує сніданок, рятуючись від людей. Так і українська література: навіть коли не говорить про війну буквально, вона несе її відлуння. Бо війна — це не лише подія, а стан, який неможливо вимкнути одним рішенням.
