Жадан презентував у Чернівцях нову збірку «Гімни барокових війн»

Чернівці цьогоріч знову стали місцем зустрічі поетів із різних країн: 17-ті міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz завершилися презентацією нової книжки Сергія Жадана «Гімни барокових війн». Розмова з автором, яку вів Олександр Бойченко, охопила не лише літературу, а й болючі питання сьогодення: війну, втрату дому, пам'ять і роль культури в ці часи.

Однією з центральних тем стала відповідальність — письменника, культури, суспільства. Жадан наголосив: питання провини за скоєне не зникне разом із завершенням бойових дій, і перекласти її лише на одного політика чи сусідні країни буде недостатньо. «Просто перекласти відповідальність на одного політика та сусідні країни, цього, мабуть, буде недостатньо. Перекласти відповідальність на суспільство — і тут починається набагато складніше», — зауважив він.

За словами письменника, завершення війни не варто ототожнювати з тишею на фронті. «Війна завершується не тоді, коли затихає останній постріл, а тоді, коли повертається тіло останнього загиблого, коли повертається останній полонений, коли, власне, останній вбивця, ґвалтівник і людина, яка скоювала військові злочини, коли вона притягується до відповідальності», — пояснив Жадан. Він також провів паралелі з Другою світовою, зауваживши, що «відсутність покарання зла, яке було з обох боків в тій війні, призводить до того, що зло в якийсь момент відроджується, підсилюється і знову починає атакувати».

Окремо мова йшла про людей, які через війну втратили дім. Жадан нагадав, що в Харкові нині живе близько 300 тисяч внутрішньо переміщених осіб. За формальним визначенням — «тимчасово переміщені», але за ним стоять люди, які не можуть повернутися до власних осель. «Це люди, в яких зараз нема дому, які змушені були залишити свої міста, містечка, які не поїхали з країни. І це не їхній дім», — підкреслив письменник. Він додав: навіть якщо до рідного міста годину їзди, війна робить цей шлях непереборним, бо «реальність війни, вона нелінійна, вона ламає дуже багато речей».

Нова збірка «Гімни барокових війн» має виразну музичну будову. Як зауважив Бойченко, книжка структурована як бароковий концерт — три цикли по чотири частини. Жадан підтвердив, що для нього було важливо вибудувати текст за принципом барокової музичності: «дійсно, і концерти, дійсно, цикли, і, власне, і триптихи, і структура реквієму, яка там теж є». На початку книжки з'являються чотири впізнавані мелодії — «13-й полонез» Михайла Огінського, «Зійди, Мойсею», «Марсельєза» та «Лілі Марлен». Жадан обрав їх, бо вони живуть у культурній пам'яті: навіть якщо не всі пам'ятають походження цих творів, вони несуть у собі знайомі емоції.

Кожна мелодія відкриває окрему тему. «Лілі Марлен» — про солдатську самотність і прощання, «Марсельєза» — про свободу та захист батьківщини, а полонез Огінського, за словами автора, пов'язаний із втратою батьківщини. «Це те, що сьогодні переживають мільйони українців, які сьогодні змушені були виїхати поза межі країни, чи виїхати поза межі свого міста», — зазначив Жадан, наголосивши, що йдеться не про політику, а про особистий досвід людини, яка прощається з домом.

Самі читання цьогоріч відбувалися в умовах війни, і організатори свідомо уникали слова «фестиваль» — адже воно походить від поняття свята, а «нам не святкується насправді сьогодні». Попри складні маршрути учасників та можливі удари по видавництвах, Meridian Czernowitz відбувся, і його фінальним акордом стала розмова про книжку, яка осмислює досвід, що його зараз переживає Україна.