Ракети минулого: що спільного між «Фау-2» та сьогоднішньою Україною

У розпал великої війни українці дедалі частіше звертаються до літератури про минулі війни, шукаючи паралелей із власним досвідом. Коли ж головною проблемою тилу стають ворожі удари з повітря, особливого звучання набувають книжки про перші балістичні ракети.

Британський письменник Роберт Гарріс, відомий українському читачеві за екранізаціями «Конклаву», «Офіцера та шпигуна» чи «Мюнхена. На порозі війни», 2020 року опублікував роман «Фау-2». Його теглайн нині звучить промовисто: «Перша ракета долетить до Лондона за п'ять хвилин. Ви маєте шість хвилин, щоб зупинити другу».

Дія роману розгортається наприкінці листопада 1944-го, коли німецькі війська обстрілювали Лондон першими у світі балістичними ракетами. Тодішня протиповітряна оборона була безсилою — ситуація нагадує становище України, коли ворожа балістика долає відстань за лічені хвилини, а засобів захисту бракує.

Гарріс будує оповідь на двох паралельних лініях. Британка Кей Кейтон-Волш із Жіночого допоміжного корпусу ВПС вирушає до звільненої Бельгії, щоб разом із колегами вираховувати точки запуску «Фау-2». Її робота нагадує сучасну контрбатарейну боротьбу: дівчата з логарифмічними лінійками зіставляли дані радарів із Бельгії та Англії, щоб за шість хвилин після старту передати координати винищувачам.

Друга лінія — німецький інженер Руді Граф, який бере участь у запусках ракет з окупованої Голландії. Він мріяв про космічні польоти, але змушений працювати на військових. Граф страждає від докорів сумління, намагається допомогти учасниці Опору й у фіналі саботує запуск ракети.

Саме цей образ викликає найбільший дисонанс в українського читача. Важко співчувати інженеру, який створює зброю масового вбивства, коли щодня бачиш наслідки російських ударів. Роман Гарріса — це погляд на війну з відстані мирного часу, коли ворог давно перестав бути ворогом і можна дозволити собі розмірковувати про неоднозначність.

Україна ж, яка живе під обстрілами, не має такої розкоші. Можливо, через десятиліття наша література теж зможе поглянути на ворога з емпатією, але нині це видається неможливим. Книжка Гарріса — це більше про переосмислення війни, ніж про саму війну, і саме цей контраст відчувають українці, які читають її сьогодні.