«Кримський інжир»: шостий конкурс назвав переможців у Києві

Київ зібрав письменників, перекладачів і шанувальників слова, щоб вшанувати шостий сезон «Кримського інжиру». Через оголошену жалобу за жертвами нічної атаки РФ 20 серпня формат святкування змінили, але саме нагородження відбулося — і стало ще одним свідченням того, що культурний фронт не зупиняється.

Міністр закордонних справ Андрій Сибіга, звертаючись до присутніх, наголосив: жоден ворог не може забрати право на заходи, які наближають справедливий мир і зміцнюють єдність. За його словами, конкурс — це спільний простір, який доводить, що деокупація Криму не абстрактна ідея. «Культура об'єднує, зшиває, дає віру і сподівання, і вона розвиває. Ці твори хочеться читати, вони цікаві світу — вони показують і біль, і сподівання, і силу», — сказав він.

Однією з головних переможниць стала Софія Присяжнюк у номінації «Поезія про Крим українською мовою». Її добірка — це рефлексія про дитинство в окупованому Криму, де їй, десятилітній дівчинці з проукраїнської родини, довелося зіткнутися з тиском російської пропаганди. «Це було відчуття якогось дисонансу. Моя сім'я була проукраїнська, а всі навколо були проросійські. І це було дуже тяжко», — зізналася авторка.

Особливою стала спеціальна номінація «Слова свободи», якою відзначили ув'язнених у РФ письменників Сервера Багчасарайли та Аппаза Куртамета. Їхню нагороду зі сцени прийняла колишня політв'язня Леніє Умєрова. Вона подякувала всім, хто не забуває імена невільників, і закликала продовжувати цю боротьбу словом: «Називайте імена, історії, розказуйте їх. І одного дня, я сподіваюся, ми зможемо особисто в руки передати цю нагороду».

Конкурс охопив різні жанри — від прози й поезії до перекладів та дитячої літератури. Серед лауреатів — харків'янин Віктор Шепелєв із «Легендою про Дюшу», Анастасія Бабаш з есеєм «Окупована близькість», а також перекладачі Руслан Матушевський та Ельзара Бешуйлі. Окремо відзначили Рустема Джеліля за внесок у розвиток кримськотатарської літератури.

«Кримський інжир», заснований 2018 року, давно переріс формат просто конкурсу. Це фестиваль, антологія і міст між двома культурами, який дозволяє Криму звучати українською, а Україні — кримськотатарською. І цьогорічне нагородження вкотре нагадало: поки є слово — є й надія.