«Соняшникові хлопчики» Сема Вахмана — мирна премія Дейтона 2026

Іноді книга знаходить свій час сама. «Соняшникові хлопчики» (The Sunflower Boys) — історія дванадцятирічного Артема з Чернігова та його молодшого брата, які мусять виживати після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну. Це дебютний роман Сема Вахмана, що вийшов друком 2025 року, і саме він приніс авторові перемогу в категорії художньої літератури Літературної премії миру імені Дейтона 2026 року.

Сюжет веде читача за братами, які разом із матір'ю тікають з оточеного Чернігова до діда в село Васюківка. Ця назва — не випадкова: вона відсилає до роману Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки». Далі події стають ще драматичнішими: після загибелі матері та діда хлопці вирушають у небезпечну подорож на захід України, до батька, який повертається зі США.

У відгуках на книжку окремо відзначають дві речі: зображення представників ЛГБТК+ в Україні та облогу Чернігова 2022 року. Так література про війну перестає бути лише хронікою подій — вона стає розповіддю про людей, чиї долі ця війна перекроює.

Сем Вахман — британський письменник українського походження. Він народився в Кембриджі, навчався в Cambridge Rindge and Latin School та Університеті Брандейса. Після завершення навчання викладав англійську мову учням початкової школи в центральній Україні, а згодом працював із родинами біженців у Європі та США. До появи дебютного роману друкував коротку прозу й кінокритику. Наступного роману автора читачі чекають у 2028 році.

У категорії нехудожньої літератури премію Дейтона отримала книжка Кевіна Сака «Мати Емануель: два століття расових конфліктів, опору та прощення в одній церкві Чарльстона» (Mother Emanuel: Two Centuries of Race, Resistance, and Forgiveness in One Charleston Church). Вона розповідає про церкву в Південній Кароліні, чия історія охоплює часи рабства, Рух за громадянські права та вбивства, скоєні озброєним нападником 2015 року.

Дві відзначені книжки, здавалося б, про різні світи — українське село під обстрілами й церкву в американському Півдні. Але обидві вони про те саме: як спільнота тримається купи, коли руйнується звичний порядок речей, і як пам'ять про втрату стає основою для подальшого життя.