Степан Процюк написав роман про Довженка: чотири серця генія
В Івано-Франківську презентували книжку «Четверо надвечірніх сердець» — роман Степана Процюка про Олександра Довженка, у якому автор відходить від бронзового міфу й показує живу, суперечливу людину.
Вересневий вечір в обласній книгозбірні імені Івана Франка зібрав тих, хто чекав на нове слово про класика українського кіно. Степан Процюк привіз до Івано-Франківська роман «Четверо надвечірніх сердець», присвячений Олександру Довженку. Це не черговий пам’ятник на п’єдесталі, а спроба наблизитися до людини, яку система душила, але не зламала остаточно.
Письменник не приховує: Довженко став для нього одним із найближчих героїв. «Я намагався близько підійти до нього, щоб було видно не романтичний образ, а його життя з радощами, муками, падіннями, підйомами і боротьбою», — каже автор. У його інтерпретації режисер постає вразливим, нервовим, геніальним, щасливим і нещасливим водночас. Це історія хлопця із селянської родини, де з чотирнадцяти дітей вижили лише двоє, який зумів стати світовим іменем, але так і не зміг утекти від радянської машини.
«Це геній, якого душила система. Я не кажу, що Довженко був взірцем національної боротьби. Він був складним, суперечливим характером», — зазначає Процюк. Робота над романом тривала півтора року й вимагала занурення в архіви, зокрема в донесення агентів, які стежили за режисером. Ці документи стали додатковими штрихами до портрета митця. Окремою складністю було осмислити стосунки Довженка з близьким другом, письменником Юрієм Смоличем, який, за свідченнями, писав на нього доноси.
Назва «Четверо надвечірніх сердець» — не метафора заради краси. Процюк пояснює: у Довженкові ніби співіснували чотири іпостасі, чотири обличчя, які боролися між собою й водночас підтримували одне одного. Зрештою вони зливаються в одну людину, яка, попри все, лишалася закоханою в життя. «Він любив світ, життя. Бачив у ньому і космічний бік, і урочисті сторони, і страшні сторони життя», — розповідає автор.
Однією з найважчих сторінок біографії Довженка стала історія кіноповісті «Україна в огні», після сталінської критики якої режисер пережив глибокий внутрішній злам. Процюк не оминає цих суперечливих моментів, але наголошує: «Україна для нього в будь-яких ситуаціях була понад усе, хоч він мав і певні гріхи перед нею».
Перший наклад роману — дві тисячі примірників, ще півтори тисячі закупив Український інститут книги для бібліотек. А сам Процюк уже думає про наступний твір — роман про театр корифеїв, у центрі якого постаті Миколи Садовського та Марії Заньковецької. Поки ж читачам лишається зустрітися з Довженком, у якому, здається, справді билося одразу кілька сердець.
