10 березня 2012 року в м. Бурлінгтон (Онтаріо, Канада) на 87-му році життя помер останній Президент Української Народної Республіки в екзилі, Голова Організації Українських Націоналістів, Голова Правління Фундації імені О. Ольжича Микола Плав’юк.
Микола Васильович Плав’юк народився 5 червня 1925 року в с.Русів Снятинського району Івано-Франківської області. Навчався у Снятинській школі, де розпочав громадсько-політичну діяльність, увійшовши до юнацтва, а згодом до членства ОУН. З 1942 року брав участь в українському русі опору проти німецьких окупантів. У повоєнні роки, опинившись на еміграції в Німеччині, брав участь у захисті прав української молоді, що була вивезена нацистами до Німеччини в табори смерті та на примусові роботи й по війні лишилася поза межами України. 1946 року здобув середню освіту в таборі для переміщених осіб, а 1949 закінчив Мюнхенський університет, був одним з організаторів студентського руху – як член Центрального Союзу українських студентів (ЦЕСУС), активіст «Пласту», референт від студентства Проводу ОУН.
М. Плав’юк емігрував до Канади у 1949 р., де закінчив Монреальський університет «Конкордія» (1954) і розпочав професійну кар’єру в «Ессекс Пекерс», поступово просуваючись у кар’єрі до посади президента цієї компанії. Активно працював в українському громадському житті. Його обирають членом Президії Українського Національного Об’єднання (1956), заступником Голови, а 1956-1966 рр. М. Плав’юк – Голова УНО, найавторитетнішої української організації в Канаді.
Одночасно М. Плав’юк займає керівні позиції в Організації Українських Націоналістів, де з 1964 р. він став членом Проводу, у 1960–1970 рр. очолював Координаційну Раду Ідеологічно Споріднених Націоналістичних Організацій (ІСНО). З 1979 р. до останніх днів свого життя Микола Плав’юк – Голова Організації Українських націоналістів. 1993 року в м.Ірпінь під Києвом він скликав ХІІ Великий Збір Українських Націоналістів, легалізувавши діяльність ОУН в Незалежній Україні.
М. Плав’юк виступив одним з ініціаторів створення і був безпосереднім організатором Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ). На Першому Конгресі СКВУ (1967) його було обрано Генеральним секретарем. Активна діяльність М. Плав’юка на цій посаді була поцінована громадськістю, і на наступних форумах його обирали віце-президентом (1973-1978), і знову Президентом СКВУ (1978—80).
З 1988 р. Микола Плав’юк – віце-президент, а з грудня 1988, після смерті Миколи Лівицького, – Президент Державного Центру Української Народної Республіки у вигнанні, який діяв в еміграції і був безперервним легітимним носієм Української державності від 1917 року. З проголошенням Незалежності України Державний Центр УНР в екзилі ухвалив історичне рішення про передачу повноважень діючій владі незалежної України. В серпні 1992 р. в Києві відбулася урочиста передача повноважень та історичних атрибутів влади (клейнодів) Президентові, Голові Верховної Ради та Прем`єр-міністрові України.
1993 року М. Плав’юку Указом Президента України було надано українське громадянство.
В Україні М. Плав’юк заснував і очолив Фундацію ім. Олега Ольжича, Видавництво ім. Олени Теліги, став ініціатором створення інших громадських організацій. Він – автор багатьох статей та матеріалів з політології, актуальних питань сучасної політики та закордонного українства в українській та англомовній пресі, ініціатор видання книг про видатних українських діячів, зокрема, Олену Телігу, Д.Квітковського, О.Штуля-Ждановича та ін. Завдяки його піклуванню на державне збереження в Україні передано архівні матеріали Державного Центру України, виходять друком матеріали з архіву ОУН.
Микола Плав’юк мав численні нагороди і відзнаки. За заслуги на ниві українського громадсько-політичного життя в діаспорі Світовий Конґрес Українців нагородив Миколу Плав’юка медаллю Св. Володимира Великого, а Конґрес Українців Канади - Шевченківською медаллю.
1996 р. Указом Президента України він був нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ-го ступеня. 2002 р. Указом Президента України Віктора Ющенка його було відзначено орденом Князя Ярослава Мудрого ІІ-го ступеня, 2007 р. – Князя Ярослава Мудрого І-го ступеня.
Микола Плав’юк залишив у глибокій жалобі дружину Ярославу, з якою прожив 64 роки, четверо дітей - Ореста, Нестора, Уляну, Оксану, дев’ять онуків і четверо правнуків.
У скорботі за Провідником Український Націоналістичний Рух.
Офіційне прощання з покійним відбудеться у середу, 14-го березня, 2012 р. в домівці Українського Національного Об`єднання в Торонто з 14.00. до 16.00. за місцевим часом. Панахида буде відправлена о 20.00. Похорон відбудеться 15-го березня 2012 р. в церкві Святої Покрови у Бурлінгтоні о 10.00. Поховання на кладовищі Св. Володимира в Оуквілі.
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ МИКОЛІ ПЛАВ’ЮКУ!
СЛАВА УКРАЇНІ!
ПРОВІД ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
КИЇВ
Редакція «Українського Слова» висловлює щире співчуття рідним та близьким Миколи Плав’юка.
|
|
;void(0); "Микола Яковина. Перспективи виходу із кризи в Україні")
