Українське Слово

У волинському селі Грибовиця мешкає ветеран УПА Мандик Хасман. Він народився у 1929 році в єврейській родині у галицькому місті Дрогобич. Батьки Хасмана - Жисік та Кренці -  були розстріляні нацистами влітку 1942 року. Тоді ж німці знищили й двох рідних братів Мандика: Іцика та Ідола.

Мандик не хоче в деталях згадувати цього драматичного дня, розповідаючи коротко, як приречених на смерть розстрілювали і закопували на очах інших, котрі чекали своєї черги. Виконавці брудної роботи, періодично зупинялися для перепочинку і додаткового натхнення у вигляді алкоголю. Під час такої перерви дванадцятилітній Мандик вирішив утекти, при цьому прихопив із собою молодшого дев’ятилітнього брата Савіка та двоюрідну сестру Кайлі. На запитання чи страшно йому було у момент втечі, відповідає просто: «Ні, просто жити дуже хотілося».

Голодні, втомлені діти чотири дні блукали лісами, поки вийшли до залізниці. Далі сіли на потяг і подалися на північ, на Волинь. Тут переховувалися в українських родинах. Мандик мешкав у селі Біличі спочатку в сім’ї Василя Киця, згодом — у Сергія Кропивця. Тоді Мандик охрестився і став Володимиром, прибравши собі нове прізвище — Дмитренко.

Однак невдовзі німці зробили спробу вивезти малолітнього Мандика на примусові роботи до Німеччини. Хлопець тікає в ліс та потрапляє до українського підпілля. «Все найліпше, що було у моєму житті — пов’язане з українською партизанкою. Такого братерського та теплого відношення до себе я не знав більше ніде», — розповідає пан Хасман, — «скажімо, сотенний Хома, в якого я був фірманом, ставився до мене як до рідного сина».

У 1945 році Мандик, разом з декількома іншими повстанцями, потрапляє у засідку. Автоматна черга енкеведиста, перебила йому обидві ноги.

Після важкого поранення єврею, який служив в УПА, судилося пройти нелегкий шлях від арешту та катувань до служби в радянській армії на Далекому сході.

На старість пан Хасман втратив ліву ногу — її ампутували через хворобу. Декілька років він пересувався в позиченому інвалідному візочку. Мріяв про свій, власний.

Члени і прихильники Спілки Української Молоді в Україні дізнались про славетного вояка та розпочали збір коштів на візок. За декілька тижнів зібрали необхідну суму і привезли візка воякові просто до хати.

«Вже чекаю на весну, коли я зможу виїхати на двір у візочку, котрий отримав в дар від молодих націоналістів. Дякую вам хлопці та дівчата», — сказав старий повстанець, гордо проводжаючи гостей.

Джерело: СУМ