Українське Слово

З ініціативи обласної державної адміністрації Київщина нині святкує своє 80-ліття. Рубрикою «Київщині-80» рясніють усі сайти міських та районних адміністрацій області. Розвішуються плакати з цим написом. Цій даті присвячується буквально кожен захід в місті і селі: від риболовлі на мармижку — до конкурсу дитячого малюнка.

Словом, з неймовірним розмахом і небаченою енергією вдовбується кожному мешканцеві — від малюка до пенсіонера — елемент комуністичної пропаганди: наша історія бере початок з більшовицьких часів, коли 27 лютого 1932 року Москва дозволила хохлам-малоросам мати аж п’ять великих адміністративно-територіальних одиниць. Офіційною мовою це звучить так: Президія ЦВК СРСР спеціальною постановою затвердила рішення ІV позачергової сесії ВУЦВК УСРР від 9 лютого 1932 року про утворення на території України Київської, Харківської, Вінницької, Одеської та Дніпропетровської областей.

Хто хоч трішечки здатен мислити, запитує: а де були ці області до того часу? Та там же і були, просто вони називалися на царський копил — губерніями. А безбожній комуні не до снаги було зберігати термінологію введену за керівництва помазаників Божих. Ото вони й скасували губернії, а натомість утворили совєтські області. І почався новий відлік історії.

Правда, нині жоден обласний чільник не заперечує, щоб його йменували отим скасованим званням — губернатор. Гадаю, не далекий той час, коли обладміністратори виступлять з ініціативою перейменувати області на губернії, адже низка з них вже нині сидить під прапорами і гербами, на яких зображені лики святих. Дарма, що вони притягнуті за вуха, як, скажімо, Юрій-Змієборець — покровитель Москви — на гербі Київщини, зате прикольно, «по-сучасному».

Наступного року 18 грудня можна було б уже відзначати 305-ліття Київської губернії, яка була утворена не якимсь там рішенням президії більшовиків-авантюрників, а указом августійшого імператора, самого Петра Першого! Який простір для торжеств відкривається! Тут уже риболовля на мармижку і дитячі малюнки — не той масштаб. Тут без царственних осіб не обійтися. До речі, влада прикиївських Броварів вже подала приклад: на день міста тут вулицями возили шльондру-імператрицю з її почетом на знак вдячності, що колись її карета прокотилася землями рідного краю.

А якщо всерйоз, то хіба історія Київщини бере початок від указів імператорів та постанов президій ЦВК? Хіба не існувала з 1625-го року на Київщині така адміністративно-територіальна і військова одиниця, як Київський полк, утворена з реєстрових козаків за Куруківською угодою і брала участь у Визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького? Чому б не згадувати славних прадідів і не святкувати їхнє прагнення бути повноправними господарями у рідному краї?

Зрештою, нині минає 1160 літ від першої літописної згадки про Київську Русь, а отже і про першу адміністративну одиницю Київщини — Київське князівство. У «Повісті минулих літ» Нестор-Літописець зазначає: «У рік 6360 [852], індикта 15, коли почав Михайло цесарствувати (у Царгороді-Константинополі — І.О.), стала називатися [наша земля] — Руська земля. А про се ми довідалися [з того], що за сього цесаря приходила Русь на Цесароград, як ото писав [Георгій] у літописанні грецькому. Тим-то і звідси почнемо, і числа положимо».

Ось який ювілей повинна святкувати Київщина, ось яку звитягу повинна згадувати, а не порпатися в совєтському канцелярському мотлоху, де лише за період з 1932 по 1954 рік центнери паперу присвячені рішенням і постановам про те, які райони відрізати від Київщини і якій області передати. І це наполегливо мусується, чи не в кожній статті на сайтах обл-, міськ- та райадміністрацій як зразок визначних державних рішень.

Очевидно, нинішній типовий чиновник неспроможний заглянути в історію глибше, вдумливіше, неспроможний вичавити із себе гидотного совка.

Роман Сушко, Іван Ольховський