У Києво-Могилянській Академії відбулася презентація збірки наукових праць, присвячених процесам українського націотворення під загальною назвою «Україна: процеси націотворення». Книжка видана київським видавництвом «К.І.С.» за сприяння Посольства Австрії та Райффайзен Банку.
Авторами статей стали знані дослідники з Австрії, Канади, Німеччини, США, України. Упорядником збірки виступив Андреас Каппелер професор Східноєвропейської історії Віденського університету. У своїх дослідженнях науковці пробують дати відповіді на актуальні питання: чи українська нація повинна більше орієнтуватися на етнічні та мовні чи на політичні чинники громадянської держави? Як окремі регіони України з їхніми відмінними історичними досвідами можуть інтегруватися в українську націю? Як українська нація відмежовується від російської і польської? Наскільки совєтське врядування гальмувало націотворення чи сприяло йому та як повестися сьогодні з совєтською спадщиною? Як формується сьогодні ставлення до єврейського питання, котре дуже помітно позначилося в історії України? Яку роль для націотворення відіграють історія, мова, релігія, література, стать, територія та війна? Яке значення мали селяни, городяни, села і міста? Як відбувається націотворення в незалежній національній державі?
У вітальному слові до присутніх посол Австрійської Республіки в Україні Вольф Дітріх Хайм сказав, що шляхетною метою цієї публікації є спроба розширити нерідко російськоцентричне бачення й сприйняття історії східнослов’янських держав за допомогою погляду на неї очима багатьох народів. Пан посол відзначив заслуги проф. А.Каппелера, розповівши про його зусилля з поширення знань про Україну у світі: 1991 року Каппелер організував проведення наукової конференції, яка була присвячена Україні, її матеріяли опубліковані два роки по тому. 1994 року він написав книжку «Мала історія України» і видав її німецькою, у 1997 році — французькою і у 2007 році — українською мовами. У 2003 році вийшли друком наукові праці Каппелера «Складний шлях до нації. Статті з модерної історії України»
У вступному слові професор А.Каппелер коротко розповів про авторів збірки та про наукові конференції в Україні і закордоном, які передували виходу книжки, про те, як ця робота сприяла усвідомленню взаємозв’язку України і Європи, поширенню знань про Україну в світі.
Присутні на презентації автори збірки науковий співробітник Українського центру культурних досліджень Микола Рябчук, професор Георгій Касьянов, доцент Східноукраїнської філії Міжнародного Соломонового університету (м. Харків) поділилися міркуваннями, що виникли в процесі обговорення проблем українського націотворення на конференціях та протягом підготовки збірки до друку.
Зокрема Микола Рябчук повів мову про міти, що існують в самоусвідомленні східнослов’янських народів, про залишки старої парадигми, на якій ґрунтується концепція «Русского міра» — в «русском мірє» немає громадян, а є лише піддані. Ця концепція дуже сильно гальмує процес модернізації нашої держави. До цієї проблеми прилягає інший міт — про «невиокремлення» українців з слов’яноруської спільноти. Разом з тим, треба чесно казати, що українці просунулися далі своїх сусідів у процесах звільнення від цих мітів. На думку науковця, одним зі шляхів пришвидшення розв’язання цих проблем є «переклад» академічних концепцій на мову простого громадянина — популяризація нових наукових досягнень і зворотній процес — внесення думок загалу, тенденцій, що панують в соціумі, до академічного обороту. Цей процес має стати більш плідним.
Доцент Володимир Маслійчук говорив про те, що презентована збірка у певному сенсі є «підручником націотворення». В ближчому майбутньому наукова спільнота має також усвідомити роль Церкви в українському націотворенні. Існує проблема описання взаємин українців з євреями — це історія конфліктів, але, у той самий час, це є історія порозумінь. Промовець закликав з розумінням ставитись до переважаючої кількості іноземних авторів у збірці, бо часто закордонний автор помічає більше, ніж вітчизняний.
Професор Георгій Касьянов, відповідаючи на питання присутніх, виголосив кілька цікавих, хоча, можливо, і де в чому контраверсійних, на наш, погляд тез. Перша — про відповідальність історика. Історик має бути національно відповідальним. Проте, є дуже небезпечним, коли у історика превалює національна ідентичність в оцінках історичних фактів. Ми маємо усвідомлювати, що у ХХ столітті історики виховували солдатів. Друга. При спробі сформулювати національну парадигму історії, науковці наштовхуються на агресивний опір масової культури і стереотипів. Перетворення України з об’єкта історії на суб’єкта потягло за собою внутрішній конфлікт, який унаочнився у так званому «змаганні жертв». Історики змагаються у тому, хто і кого звинуватить у найбільшій кількості жертв серед українців. Цей конфлікт буде ятритись, доки Україна не завершить проект модернізації — знаходження громадянського консенсусу про те, яку націю і державу ми будуємо. Третя теза. Суперечність процесів націотворення на сучасному етапі. Не можна вважати, що Президент Ющенко, попри заглибленість у публічні міркування про українську ідентичність, цілеспрямовано здійснював діяльність, спрямовану на формування української нації. Зовнішні прояви говорили про це, але системних практичних дій не було. Так само і Президент Янукович успадкував усі зовнішні символічно-ритуальні прояви, притаманні стандартам поведінки українського президента — українська мова офіційного спілкування, поїздки до Канєва і т.п., проте його прихильники і «промовляючі голови» часто-густо вносять у суспільну думку провокації щодо визнання і суті українства і це є дуже небезпечні прояви.
Для прихильників і членства ОУН особливо цікавою, напевне, буде вміщена у збірці стаття Франка Ґольчевскі, професора Східноєвропейської історії Ґамбурзького університету (ФРН), «Суперечлива традиція: ОУН/УПА та націотворення». Автор об’єктивно описує процеси становлення ОУН та її зусилля від часу створення до сьогодення у справі формуванню нових якостей в української нації. Професор Ґольчевскі робить висновок, що ОУН виконувала певну функцію в процесі українського націотворення, особливо в часи, коли зовнішні чинники нехтували українськими прагненнями власної держави. Окремо д-р Ґольчевські робить висновок, що вже з 1990-х рр. ОУН виходила не з етнічного, а з державно орієнтованого визначення України.
Ще одне приємне спостереження з презентації. Коли промовці переходили на англійську, за навушниками синхронного перекладу тягнулися переважно гості заходу. Студентство Могилянки впевнено сприймало інформацію і без проблем спілкувалося англійською.
|
|
Коментарі