Українське Слово

Ростислав ПИЛЯВЕЦЬ, кандидат історичних наук, доцент, завідувач сектора Українського інституту національної пам'яті

Значення союзницької допомоги Радянському Союзу за ленд-лізом для здобуття перемоги над Німеччиною і країнами Осі залишається ще малодослідженим. Чи встояв би СРСР у війні з Німеччиною без матеріальної допомоги з боку США, Канади і Великобританії? Чи змогла б Червона армія перехопити стратегічну ініціативу, перейти в рішучий наступ і одержувати перемоги над військами вермахту без поставок озброєння, продовольства, і сировини з-за кордону? Об'єктивний аналіз свідчить, що ленд-ліз був найбільш вагомим чинником спільної перемоги. 

Серед розмаїття сторінок історії найбільшої трагедії в історії людства - Другої світової війни, які до цього часу викликають не лише науковий, а й досить жвавий суспільний інтерес, особливе місце належить тим з них, що пов'язані з ленд-лізом. Розглядаючи питання ленд-лізу, оцінки його значення у перемозі країн Об'єднаних націй над країнами Осі, зокрема ролі американських поставок СРСР у розгромі Німеччини, слід зазначити три важливі моменти. По-перше, це питання є багатоаспектним. По-друге, воно на цей час ще не остаточно і повною мірою досліджене. І, по-третє, питання ролі ленд-лізу в окремих оцінках залишається контроверсійним. Неоднозначність, суперечливість і дискусійність в оцінках стосується передусім таких важливих взаємопов'язаних питань:

Чи встояв би СРСР у війні з Німеччиною без матеріальної допомоги з боку США, Канади і Великобританії?

Чи змогла б Червона армія перехопити стратегічну ініціативу, перейти у рішучий загальний наступ і одержувати перемоги над військами вермахту без поставок озброєння, продовольства, сировини з-за кордону?

Чи був серед інших факторів чинник ленд-лізу вирішальним?

Ленд-ліз або програма ленд-лізу (від англ. lend - «позичати» і lease - «здавати в оренду») була системою, за якою США, здебільшого на безоплатній основі, передавали своїм союзникам у Другій світовій війні боєприпаси, техніку (як військового, так і промислово-сільськогосподарського призначення), продовольство і стратегічну сировину, включаючи нафтопродукти. Концепція цієї програми надавала Президентові США право приймати рішення щодо допомоги будь-якій країні, чия оборона визнавалася життєво важливою для США.

Закон про ленд-ліз, прийнятий Конгресом США 11 березня 1941 р., передбачав, зокрема, таке: 1) поставлені матеріали (машини, різна військова техніка, зброя, боєприпаси, сировина, інші предмети), знищені, втрачені й використані під час війни, не підлягають оплаті (стаття 5); 2) передане у рамках ленд-лізу майно, що залишилося після закінчення війни й придатне для цивільних цілей, буде оплачено повністю або частково на основі наданих Сполученими Штатами довгострокових кредитів (в основному безпроцентних позик). Положення ленд-лізу також передбачали, що після війни у випадку зацікавленості американської сторони незруйнована і не втрачена техніка й устаткування повинна бути повернена у США.

Усього за умовами ленд-лізу під час війни надавалася допомога 42-м країнам. Основними клієнтами США стали Великобританія, а також СРСР, Франція, Китай і країни Британської Співдружності.

У післявоєнний період висловлювалися різні оцінки ролі ленд-лізу та значення допомоги з боку країн Заходу Радянському Союзу. У СРСР певне значення поставок визнавалося, проте воно явно і свідомо применшувалося. Це робилося переважно з ідеологічних міркувань. У той же час за кордоном стверджувалося, що перемога над Німеччиною була зумовлена західною зброєю і що без ленд-лізу Радянський Союз не встояв би.

У СРСР як під час війни, так і після неї замовчувалися реальні розміри союзницької допомоги. Так, 1 березня 1944 р. газета «Правда» в офіційному звіті по ленд-лізу щодо його продовольчої складової повідомила, що обсяг продовольчих поставок союзників склав 3,5 % від загальних продовольчих запасів СРСР у роки війни. З тих пір ця цифра без належного аналізу і навіть коментарів наводилася в радянських працях. У радянській історіографії з подачі відомого державного діяча (заступника голови Ради міністрів СРСР) і економіста Миколи Вознесенського наголошувалося на тому, що загальний розмір допомоги західних країн Радянському Союзу по ленд-лізу був досить малий - усього близько 4 % від засобів, витрачених країною на війну. Крім того зазначалося, що танки й авіація поставлялися в основному застарілих моделей.

Сьогодні ситуація в Російській Федерації з оцінкою наданої допомоги суттєво змінилася. Переважною більшістю російських дослідників визнається, що матеріально-технічна та гуманітарна допомога США й інших країн, надана СРСР у роки війни, як по лінії ленд-лізу, так і з боку громадських організацій, до недавніх часів штучно занижувалася і применшувалася. Історики Росії визнають, що з багатьох позицій поставки мали важливе значення, як щодо значимості кількісних і якісних характеристик, так і щодо доступу до нових зразків озброєння й промислового устаткування. Однак, попри таке визнання, робиться висновок: так, допомога за ленд-лізом була досить суттєвою і багато в чому сприяла перемозі Радянського Союзу. Проте вона не була вирішальною. І часто додається пояснення такого чи подібного змісту: ніяке «залізо» неможна порівняти з тими жертвами, яких зазнав радянський народ, здобуваючи спільну для всіх перемогу над фашистською Німеччиною. Такий аргумент викликає логічне питання-зауваження: а якщо б не союзницьке «залізо» (і далеко не лише «залізо»), наскільки більше жертв треба було б покласти на вівтар Перемоги і, взагалі, чи стала б вона можливою?     

Оцінюючи загальні обсяги поставок і значення ленд-лізингу, передусім слід вказати на питому вагу цих поставок по країнах. Виходячи з наявних фактів, основні матеріали із загальної суми у $50,1 млрд. (близько $700 млрд. у цінах 2008 р.) були відправлені до таких країн:

Країна-отримувач	Обсяг допомоги у цінах 1941-1945 рр., млрд. $	Обсяг допомоги у цінах 2008 р., млрд. $
Великобританія	31,4	~440
СPСР	11,3	~160
Франція	3,2	~45
Китай	1,6	~22

Отже, Великобританія, що є цілком закономірним, була основним отримувачем американської допомоги. На неї припадає майже 63 % , а на СРСР - понад 22,5 % від загального обсягу допомоги за ленд-лізом.

Разом з тим, тут слід наголосити на суттєві розбіжності в оцінках загальної суми допомоги за поставками в СРСР. Вказані 11,3 млрд. дол. - це за оцінками більшості сучасних російських фахівців. За радянськими джерелами, ця сума становила 9,8 млрд. дол. В останні роки деякі російські історики з посиланням на архівні документи МЗС наводять більшу суму - 12,38 млрд. дол., а в оцінках окремих західних фахівців можна зустріти свідчення і про 19 млрд. дол.

Зазначимо, що мав місце і зворотний ленд-ліз, наприклад, оренда авіабаз. США отримали його на суму $7,8 млрд., з яких $6,8 млрд. - від Великобританії й Британської Співдружності. Також не будемо забувати про те, що певна частина американської і англійської допомоги СРСР була оплачена золотом.

Аналогічну американській програму ленд-лізу мала Канада. ЇЇ поставки, в основному до Великобританії та СРСР, склали $4,7 млрд.

Тепер більш докладно щодо поставок по програмі ленд-лізу до СРСР.

Вже на третій день після нападу Німеччини на СРСР - 24 червня 1941 р. - президент США Франклін Рузвельт на прес-конференції заявив про готовність США надати допомогу Радянському Союзу. А його особистий представник Гаррі Гопкінс після зустрічі в Кремлі з Йосипом Сталіним 31 липня 1941 р. повідомляв у Білий дім, що «Сталін вважає неможливим без американської допомоги Великобританії та СРСР встояти проти матеріальної могутності Німеччини, яка володіє ресурсами окупованої Європи».

На конференція представників СРСР, Великобританії і США з питань взаємних військових поставок, яка проходила у Москві з 29 вересня по 1 жовтня 1941 р., було вироблено Перший (Московський) Протокол про поставки. Першої угоди про поставки до СРСР було досягнуто у лютому 1942 р., коли на СРСР було поширено чинність закону про ленд-ліз. 11 червня 1942 р. була підписана «Угода між урядами СРСР і США про принципи, застосовані до взаємної допомоги у веденні війни проти агресії», за яким Уряд США взяв на себе зобов'язання продовжувати постачання Уряду СРСР «тими оборонними матеріалами, оборонним обслуговуванням і оборонною інформацією, які Президент Сполучених Штатів вирішив передавати або надавати».

Програма ленд-лізу була взаємовигідною як для СРСР (та інших країн-отримувачів), так і для США. Зокрема, США виграли необхідний час для мобілізації власного ВПК.

Другий (Вашингтонський) Протокол, підписаний заднім числом 6 жовтня 1942 р., зафіксував не лише колишні обсяги запитів СРСР, а й значне їх збільшення. Крім того, 8 вересня 1942 р. Радянський Союз підписав угоду про кредит з Канадою (так звану «пшеничну угоду»).

У Третьому (Лондонському) Протоколі продовольчі поставки з липня 1943-го по липень 1944 р. значно збільшилися, переважаючи метали і навіть окремі види озброєнь. При цьому перевага надавалася продуктам, які мали великий вміст білків і жирів. Тут можна навести такі факти. У Радянський Союз було направлено 25 % усієї свинини, яка вироблялася в США. СРСР був єдиною із понад сорока інших країн, що отримували допомогу по ленд-лізу, куди США погодилися постачати тваринне масло, що призвело до різкого подорожчання його на американському ринку.

Четвертий (Оттавський) Протокол (на період з 1 липня 1944 р. до 30 червня 1945 р.), як і всі попередні, був підписаний значно пізніше, ніж реально набрав чинності - 17 квітня 1945 р.

Офіційною датою припинення дій програми ленд-лізу для СРСР вважається 20 вересня 1945 р., коли повністю і остаточно припинилися всі поставки.

 Коротко про маршрути поставок. Основні маршрути і їх частка у поставках транспортних вантажів: 

Маршрути поставок	тисяч тон	% від загального
Тихоокеанський	8244	47,1
Транс-іранський	4160	23,8
Арктичні конвої	3964	22,6
Чорне море	681	3,9
Радянська Арктика	452	2,6
Всього	17 501	100,0

Три маршрути - тихоокеанський, транс-іранський та арктичні конвої - забезпечили в сумі 93,5 % загальних поставок.

Жоден із цих маршрутів не був повністю безпечним. Найшвидшим, але й найнебезпечнішим маршрутом були арктичні конвої. У липні-грудні 1941 р. 40 % усіх поставок йшло саме цим маршрутом, і близько 15 % відправлених вантажів виявлялося на дні океану. Морська частина шляху від східного узбережжя США до Мурманська тривала близько двох тижнів. Вантаж з північними конвоями йшов також через Архангельськ і Молотовськ (нині Сєверодвінськ), звідки по спішно добудованій гілці залізниці вантажі йшли на фронт. Моста через Північну Двіну ще не існувало, і для перекидання техніки взимку заморожували метровий шар льоду з річкової води, тому що природна товщина льоду (65 см узимку 1941 р.) не дозволяла витримати рейки з вагонами. Далі вантаж направлявся по залізниці на південь, у центральну, тилову частину СРСР. Тихоокеанський маршрут, що забезпечив близько половини поставок по ленд-лізу, був відносно (хоча далеко не повністю) безпечним. З початком 7 грудня 1941 р. війни на Тихому океані перевезення тут могли забезпечуватися лише радянськими моряками, а торгово-транспортні судна ходили лише під радянським прапором. Усі незамерзаючі протоки контролювалися Японією, і радянські судна зазнавали примусовому огляду, а іноді й знищувалися. Морська частина шляху від західного узбережжя США до далекосхідних портів СРСР займала 18-20 діб. Транс-Іранський маршрут у серпні 1941 р. дозволяв транспортувати усього лиш 10 000 тонн на місяць. Щоб збільшити обсяги поставок необхідно було провести масштабну модернізацію транспортної системи Ірану, зокрема, портів у Перській затоці і транс-іранської залізної дороги. З цією метою союзники (СРСР і Великобританія) у серпні 1941 р. окупували Іран. До жовтня 1942 р. обсяги поставок вдалося підняти до 30 000, а до травня 1943 - до 100 000 тонн на місяць. Далі доставка вантажів здійснювалася судами Каспійської військової флотилії, до кінця 1942 р., які зазнали активних атак з боку німецької авіації. Морська частина шляху від східного узбережжя США до берегів Ірану займала близько 75 днів.

Слід зазначити, що в роки війни існувало ще два повітряні маршрути ленд-лізу. По одному з них літаки літали в СРСР із США через Південну Атлантику, Африку і Перську затоку, по іншому - через Аляску, Чукотку і Сибір. По другому маршруту, відомому за назвою «Алсіб» («Аляска - Сибір»), було перекинуто 7925 літаків.

Номенклатура поставок по ленд-лізу визначалася радянським урядом і була покликана затулити «дірки» у постачанні радянської промисловості та армії. Ця допомога виявилася вкрай важливою і, навіть, рятівною для СРСР.

Тут слід зазначити, що маршал Жуков у післявоєнних бесідах визнавав: «Ми були б у важкому стані без американських порохів, ми не могли б випускати такої кількості боєприпасів, яка нам була потрібна. Без американських "студебекерів" нам нічим було б таскати нашу артилерію. Так, вони значною мірою взагалі забезпечували наш фронтовий транспорт. Випуск спеціальних сталей, необхідних для різних потреб, був також пов'язаний з рядом американських поставок... Ми вступили у війну, ще продовжуючи бути відсталою країною у порівнянні з Німеччиною» (із бесіди Жукова з письменником К. Симоновим). Також відомі його висловлювання з цього приводу, записані в результаті прослуховування квартири і дачі маршала органами держбезпеки: «От зараз говорять, що союзники ніколи нам не допомагали... Але ж не можна заперечувати, що американці нам гнали стільки матеріалів, без яких ми б не могли формувати свої резерви й не могли б продовжувати війну... У нас не було вибухівки, пороху. Не було як споряджати гвинтівкові патрони. Американці по-справжньому виручили нас із порохом, вибухівкою. А скільки вони нам гнали листової сталі! Хіба ми могли б швидко налагодити виробництво танків, якби не американська допомога сталлю? А зараз представляють справу так, ніби у нас все це було своє у надлишку».

Крім того, можна навести свідчення впливового партійного і радянського діяча Анастаса Мікояна: «... коли до нас стала надходити американська тушкованка, комбіжир, яєчний порошок, мука, інші продукти, які відразу вагомі додаткові калорії отримали наші солдати! І не тільки солдати: дещо перепадало і тилу. Або візьмемо поставки автомобілів. Адже ми отримали, наскільки пам'ятаю, з урахуванням втрат по дорозі близько 400 тисяч першокласних на той час машин типу «Студебекер», «Форд», легкові «Віліси» та амфібії. Вся наша армія фактично опинилася на колесах і яких колесах! У результаті підвищилася її маневреність і помітно зросли темпи наступу... Без ленд-лізу ми б скоріш за все ще рік-півтора зайвих провоювали».

За різними оцінками, у загальному обсязі необхідних поставок для потреб армії західна техніка складала: у бронетанкових військах - 12-16%, в авіації - 10-15%, на флоті - 32,4%. Що стосується автотранспорту, то їх питома вага доходила до 70%, тобто, радянська армія їздила переважно на американських автомобілях.

Основним шасі «Катюш» стали ленд-лізингові «Студебекери» (конкретно, Studebaker US6). У той час, як Сполучені Штати дали близько 20 тис. автомобілів для радянської «Катюши», в СРСР було випущено усього 600 вантажівок. Практично всі «Катюши», зібрані на базі радянських автомобілів, були знищені під час війни.

Також є дані, що СРСР отримала по ленд-лізу 622,1 тис. тонн залізничних рейок (56,5 % від власного виробництва), 1900 паровозів (у 2,4 рази більше, ніж кількість випущених в СРСР за роки війни) і 11075 вагонів (більше у 10,2 рази), 3 млн. 606 тис. автопокришок (43,1 %), 610 тис. тонн цукру (41,8 %), 664,6 тис. тонн м'ясних консервів (108 %). США і Британська імперія поставили 18,36 % авіабензину, використаного за роки війни радянською авіацією; щоправда, в основному цим бензином заправлялися американські та англійські літаки, поставлені по ленд-лізу, у той час, як радянський літаки могли заправлятися радянським бензином з меншим октановим числом.

Поставки за ленд-лізом до СРСР по 30 вересня 1945 р.: 

Літальних апаратів	14 795 (за іншими даними: 15 481, 18 700  і  22 150)
Танків	7 056 (за іншими даними: 12 537 і 12 700)
Легкових джипів	51 503
Вантажних авто	375 883 (за іншими даними, усіх автомобілів: 409 500)
Мотоциклів	35 170 (за іншими даними: 32 200)
Тракторів	8 071
Гвинтівок	8 218
Автоматичної зброї	131 633 (за іншими даними: 150 000)
Пістолетів	12 997
Вибухівки	345 735 тонн
Динаміту	70 400 000 фунтів
Пороху	127 000 тонн
Тротилу	271 500 000 фунтів
Тилуола	237 400 000 фунтів
Детонаторів	903 000
Обладнання будівель	$10 910 000
Товарних вагонів	11 155
Локомотивів	1 981
Залізничних рейок	622,1 тис. тонн (за іншими даними 685,7 тис. тонн)
Вантажних суден	90 (за іншими даними, торгових і вантажних суден: 128)
Протичовнові кораблі	105
Торпедних катерів	197
Радіолокаторів	445 (за іншими даними: 989)
Двигунів для кораблів	7 784
Запасів продовольства	4 478 000 тонн (за іншими даними: 4 915 818 тонн)
Машин і обладнання	$1 078 965 000
Кольорових металів	802 000 тонн
Броньованої сталі	912... коротких тонн*
Нафтопродуктів	2 670 000 тонн
Хімікалій	842 000 тонн
Бавовни	106 893 000 тонн
Шкіри	49 860 тонн
Шин	3 786 000 (за іншими даними: 3 606 000 і 3 659 000)
Армійських черевиків	15 417 000 пар
Ковдр	1 541 590
Спирту	331 066 л
Ґудзики	257 723 498 шт.

*В США використовується коротка тонна, яка дорівнює 907,18474 кг.

Порівняльні дані щодо ролі ленд-лізу в забезпеченні радянської економіки деякими видами матеріалів і продовольства під час війни:

Матеріали	Виробництво СРСР (без урахування наявного на початок війни)	Ленд-ліз	Ленд-ліз / Виробництво СРСР, у %
Вибухівка, тис. тонн	558	295,6	53 %
Мідь, тис. тонн	534	404	76 %
Алюміній, тис. тонн	283	301	106 %
Олово, тис. тонн	13	29	223 %
Кобальт, тонн	340	470	138 %
Авіапаливо, тис. тонн	4700	1087	23 %
Автомобільні шини, тис. штук	3988	3659	92 %
Шерсть, тис. тонн	96	98	102 %
Цукор, тис. тонн	995	658	66 %
М'ясні консерви, млн. банок	432,5	2077	480 %
Тваринні жири, тис. тонн	565	602	107 %

Важливо зазначити і таке: відомо, що усього США, Великобританія та Канада відвантажили в СРСР з 22 червня 1941 р. до 20 вересня 1945 р. 4 915 818 нетто-тонн продовольства, сумарна калорійність якого складала 67 502 474,4 млн. ккал. Якщо вважати середнім раціоном для бійця діючої армії 4 000 кілокалорій на добу, то в результаті арифметичних обчислень можна зробити висновок: продовольства, яке було поставлено в СРСР по ленд-лізу, вистачило б для того щоб годувати армію в 10 млн. осіб протягом 1 688 діб, тобто протягом всієї війни. А якщо взяти до уваги калорійність продовольства, поставленого окремими фірмами і громадськими організаціями, ввезеного в СРСР питного спирту, то можна стверджувати, що продовольства, яке надійшло від союзників, по калорійності вистачило б не лише на повне утримання Червоної армії протягом усієї війни, а й на вагому добавку до раціону частини цивільного населення.

Відомо, що в роки війни Радянський Союз тільки від голоду втратив мільйони своїх громадян. А скільки мільйонів він втратив би ще, якщо б не було продовольчого ленд-лізу? Отже, лише з цього погляду союзницька допомога СРСР у роки війни є неоцінимою. А військово-технічна допомога? А допомога промисловості і сільському господарству?

Визначаючи об'єктивну оцінку ролі американських поставок СРСР по ленд-лізу у розгромі нацистської Німеччини, ми маємо насамперед враховувати ті оцінки, які були зроблені в роки війни і відразу після її закінчення, тобто до початку «холодної війни». Навіть зважаючи на їх певну «дипломатичність». З одного боку, згадаємо аж занадто стриману оцінку ролі ленд-лізу у досягненні перемоги над ворогом, яку дав вже згадуваний Г. Гопкінс - радник президента Рузвельта: «Ми ніколи не вважали, що наша допомога по ленд-лізу є головним фактором у радянській перемозі над Гітлером на східному фронті. Вона була досягнута героїзмом і кров'ю російської армії». З іншого боку, у своєму посланні президенту США Трумену від 11 червня 1945 р. Сталін визнавав, що «угода, на основі якої США протягом усієї війни в Європі поставляли СРСР у порядку ленд-лізу стратегічні матеріали та продовольство, зіграла важливу роль і значною мірою сприяла успішному завершенню війни проти спільного ворога - гітлерівської Німеччини». І немає ніяких підстав для сумніву у відвертості та об'єктивності  цих оцінок.

Все це дає підстави стверджувати, що допомога за програмою ленд-лізу стала якщо і не головним, то все ж одним з вирішальних факторів перемоги країн Об'єднаних націй над країнами Осі. І великою мірою це стосується допомоги, яка була надана Радянському Союзу. Союзницька допомога зробила можливим швидке переведення промисловості на «воєнний лад», зміцнення економічного та оборонного потенціалу СРСР, суттєво сприяла відбиттю ним німецької агресії, перехопленню стратегічної ініціативи і врешті-решт перемозі у Великій Вітчизняній війні. І важко спрогнозувати, якими б були для СРСР наслідки цієї запеклої боротьби, якщо б не допомога союзників за ленд-лізом.

 

На фото: емблема, яка нашивалася на рукав форми офіцерам США, які працювали на постачанні ленд-лізу в СРСР і знаходилися на території Радянського Союзу.