Українське Слово

Сьогодні на Федорівському цвинтарі Володимира-Волинського перепоховають останки 367 осіб, віднайдені під час археологічних розкопок. Перші дослідження підтвердили: загиблі — жертви НКВС.

Влітку експедиція Державного археологічного підприємства «Волинські старожитності» працювала на території валів Володимир-Волинського городища. Однак навіть віднайдені залишки стіни замку польського короля Казимира Великого не справили на дослідників такого емоційного враження, як кістяки, котрі один за одним лежали у верхніх шарах ґрунту неподалік від стіни, розповідає директор «Волинських старожитностей» Олексій Златогорський.

«Вийняли тільки одну поховальну яму, 30 на 40 метрів — там 367 загиблих, а взагалі їх там більше тисячі. По знахідках, які були при загиблих, можна сказати, що це був 1941 рік — ґудзики, монети, датовані 40-м роком, жетони польських офіцерів… Взагалі їх там (убитих) більше тисячі. Там не на один рік роботи ще», — каже археолог.

Після розкопок лише одного з восьми шурфів віднайдені рештки розстріляних військових, цивільних і навіть дітей, розповідає директор Володимир-Волинського історичного музею Володимир Стемковський. Картина убивств, відтворена за положенням кістяків і їхнім станом, вражає особливою жорстокістю, каже історик. Більшість скелетів належали молодим людям, віком 20–25 років. Це могли бути військові, які напередодні війни закінчили Володимир-Волинську школу підхорунжих старшин, припускає він.

На початку Другої світової ці польські військовослужбовці безслідно зникли після одного з боїв. Як вважає Володимир Стемковський, радянська влада їх могла спочатку утримувати в казармах, а згодом — знищити. Скелети цивільних могли належати біженцям, котрі опинилися в 1939 році в оточенні між німецькими і радянськими військами. Дитячі черепи розтрощені тупими предметами, найімовірніше, прикладами гвинтівок. Один з жіночих скелетів, зіщулившись, обіймає маленький скелетик, що означає — людей скидали у ями і вже потому дострілювали. Сліди від куль здебільшого на задній частині черепів.

Городище — замок — в’язниця

​​Відомо, що упродовж 19-го першої половини 20-го століть на території городища діяла тюрма. Однак включно до 1938 року на її території не знищували людей. А вже в радянський час тут, як свідчать розкопки, розташували секретне кладовище для «неблагонадійних».

Як вважає Володимир Стемковський, злочини розпочалися задовго до нападу нацистської Німеччини на СРСР: «Судячи з першого етапу розкопок, проведеного у 1998 році, і нинішньої ексгумації, розстріли на території тюрми тривали з вересня 1939 року по1941-й. І після війни — у 1945–46 і подальших роках, і це переважно робили «енкаведисти».

У просоченій кров’ю землі дослідники віднайшли багато куль радянського і німецького виробництва і дріт, яким скручували руки. На озброєнні у радянських військ із 1938-го року була також німецька зброя, але вона, найімовірніше, належали таки «енкавеесівцям». Історики схиляються до версії, що тут загинули і в’язні, яких у червні 1941-го року розстріляли наглядачі, виконуючи наказ наркома внутрішніх справ СРСР Берії та наркома держбезпеки Меркулова щодо так званої «евакуації в’язнів». Срібні запонки до чоловічих сорочок, стоматологічні мости і вставні зуби із жовтого металу, обручки, золоті монети царської чеканки — свідчення того, що тут загинули далеко не злочинці і не бідні люди, причому розстріли проводилися поспіхом. Про це свідчить і безладність захоронення, не характерна для нацистів, каже археолог Олексій Златогорський.

«Вони лежали хаотично. І золоті речі, прикраси, коронки… Коли людей знищували нацисти, вони робили це з цинічною педантичністю і забирали всі цінні речі. А ось НКВД на такі речі не звертало уваги».

Українська Катинь?

​​Оскільки чимало артефактів належали польським військовим, до ексгумації волинські археологи залучили своїх польських колег із університету Коперніка у місті Торунь. Археологи розповідають, що біля одного зі скелетів було віднайдено дзеркальце з наклеєним на ньому портретом польського маршалка Едварда Ридз-Смідлого. Серед знахідок також — жетони двох польських поліцейських з їхніми особовими номерами, які, за даними КГБ, були вивезені до Росії і розстріляні там.

Однак, за припущеннями істориків, поляки могли загинути разом з іншими в’язнями внаслідок поспішності в’язничного начальства, яке терміново покидало місто, тікаючи від німецьких військ.

«Це справді поліцейські, — підтвердив Олексій Златогорський, — вже відомі їхні імена — Куліговський та Маловейський, молодші постерункові, себто сержанти. За документами вони мали бути розстріляні, один — в Осташкові біля Харкова, а інший — в Калініні (російська Твер). Але, певне, так поспішали, що документи туди поїхали, а розстріляли — тут, у Володимирі».

Київський антрополог Юрій Долженко проводить порівняльний аналіз черепів, віднайдених у Володимирі-Волинському — для того, щоб з’ясувати, представники яких національностей стали жертвами злочину. Зрозуміло одне: серед загиблих — і військові, і звичайні городяни, жінки і діти. Президент Всесвітнього союзу прогресивного іудаїзму Стів Фукс, котрий учора зустрівся з головою Волинської облдержадміністрації Борисом Клімчуком, пообіцяв сприяти в облаштуванні на Федорівському цвинтарі Володимир-Волинського спільного Некрополя, який би став місцем спочинку та пошанування пам’яті жертв усіх масових розстрілів.

Сьогоднішнє перепоховання у Володимирі Волинському — друге за часи Незалежності. Перші розкопки, з ініціативи волинського краєзнавця Леоніда Михальчука, на Володимир-Волинському городищі у 1997 році організували Володимир-Волинський історичний музей за допомогою Львівської громадської організації «Пошук», яку очолювала нині покійна Інна Федущак. Тоді були віднайдені рештки 98-и солдатів та молодших офіцерів з військового корпусу «Володимир» польського генерала Мечислава Сморавінського. Сморавінський обороняв Волинь від гітлерівців у вересні 1939 року, і згодом загинув у Катині. Жовнірів перепоховали на місцевому комунальному кладовищі.

Роботи для дослідників і краєзнавців — на багато років

На місці захоронень необхідно і надалі проводити археологічні дослідження, які мають остаточно встановити масштаб і мотиви скоєних злочинів. Старожили кажуть, що під час війни нацисти возили на городище українських селян, звідки вони вже не поверталися. Злочинну практику після приходу «совєтів» продовжили тут і енкаведисти, які звозили сюди повстанців. Однак атмосфера секретності, створена навколо цього місця, з кожним роком, майже до нуля звела поінформованість місцевого населення про події 60- 70-річної давнини. Археолог та краєзнавець, котрі ініціювали розкопки у 97-му і мали намір продовжувати дослідження, трагічно загинули. Чи випадково?

Навесні державне підприємство «Волинські старожитності» поновить археологічні роботи на Володимир-Волинському валу. Щоправда, для цього необхідні кошти — близько двадцяти тисяч гривень на місяць. Цьогоріч фінансування розкопок археологи здійснювали власними силами із залученням частини коштів, наданих польською стороною.

Сьогодні ж у Ковельському районі Волині буде проведено перепоховання більше півсотні жителів села Гончий Брід, загиблих під час міжетнічних полько-українських конфліктів внаслідок нападу Армії Крайової. На місці поховання встановлять пам’ятний знак. Таким чином, місцеві волонтери, українські студенти, намагаються встановити історичну справедливість і віддати шану всім загиблим, незалежно від їхньої національності. Аналогічні впорядкування поховань українців вони проводять і в Польщі.

Валентина Одарченко, Радіо Свобода