Тарас Антипович: «Хронос» – роман про крадіжку часу

Автор, відомий повістю «Мізерія» (найкращий дебют 2007 року за версією «Книжки року») та циклом оповідань «Тіло і доля», розповів про задум твору. «Вона виросла з відчуття, що люди крадуть час одне в одного, а влада краде час у цілої країни, гальмуючи розвиток народу. Мені захотілося написати книжку, яка б фізично демонструвала цю тотальну крадіжку часу», – зазначив Антипович.

Сюжет роману починається з винаходу хрономата – пристрою, що забирає з організму біологічний час, миттєво старіючи тіло. Час можна повернути, омолодивши людину. Письменник нагадує слова Ейнштейна: час не існує поза інструментами для його вимірювання. «Людський організм – це теж такий інструмент, що вимірює час у свій спосіб, і цілком можливо, що невдовзі люди навчаться переводити в ньому „стрілки“ вперед або назад», – додає автор.

Антипович писав книжку дев’ять місяців, потім три місяці редагував. Це не був змарнований час: «Я почувався абсолютно вільною людиною, що зі мною трапляється рідко. Книжка не вкрала у мене нічого – радше додала енергії». Письменник називає телебачення «великою війною за увагу глядача» і зізнається, що не дивиться ТБ чотири роки. Натомість він любить гаяти час із власної ініціативи, бо так народжуються фантазії та сюжети.

Роман ілюстрував Владислав Єрко. «Він віртуоз, якому вдалося відобразити символіку твору, внутрішню жагу часу», – каже Антипович. Видавець Іван Малкович, який презентував книжку, за місяць прочитав «Хронос» до половини і вирішив негайно видавати.

На думку автора, українська література існує на рівні хобі: «Тиражі нашої прози в середньому складають 2-3 тисячі примірників, а в найбільш „розкручених“ авторів – 10-15 тисяч. Усе це мізерні цифри як на 46-мільйонний народ». Він радить молодим письменникам не захоплюватися собою, ставити вищі вимоги і пам’ятати, що в українській прозі бракує добре розказаних історій.

Свій стиль Антипович називає «візуальним» чи «кіногенічним»: «Я прибічник лаконічних, м’ясистих сюжетів, які несуть емоційний заряд». Хоча в його творах є негатив, він наголошує на здатності героя «прорватися до світла крізь темряву». Щодо нових задумів, письменник визнає: «Треба витримати паузу, щоб це шумовиння уляглося. Мені нецікаво повторюватися». Серед улюблених авторів він називає Стефаника, Хвильового, Прохаська, Бредбері, Лема, Маркеса, Достоєвського та багатьох інших.