Сергій Жадан: культура як лінія оборони і те, що чекає на Харків

Коли гармати замовкнуть, протистояння не припиниться — воно лише змінить площину. Таку думку Сергій Жадан виголошує послідовно: боротьба, яка точиться на лінії фронту, згодом перейде у сферу культури, де точитимуться подальші дії, передислокації та перерахунки голосів. Письменник не береться передбачати, коли саме настане мир, але наголошує: робити все для його наближення — обов'язок кожного.

Упродовж років Жадан заперечував спрощене уявлення про схід як про «проросійський» регіон, і після 2022-го ця позиція лише зміцніла. «Дуже багато українців (зі Сходу — ред.) сьогодні служать в Силах оборони, дуже багато працюють як волонтери. Ті люди, які живуть в прифронтових громадах, багато роблять для України. Багато людей, які виїхали з окупованих територій, теж залишаються в Україні, щоб працювати», — каже він.

Культура, на переконання митця, давно перестала бути чимось відокремленим від спротиву. Багато діячів культури служать або служили в Силах оборони, але є й інша, не менш важлива річ — можливість свідчити. «За сьогоднішніх умов, коли фактично ця війна стосується не лише військових, вона сьогодні стосується всіх, вона тотальна... це можливість свідчити, як можливість теж бути частиною опори, теж бути частиною цього протистояння, теж бути частиною цієї боротьби», — пояснює Жадан. До цього додається й дипломатична місія: письменник чи музикант, який виступає за кордоном, представляє не лише себе.

Про тих, хто виїхав за кордон і починає критикувати Україну, Жадан висловлюється різко. Він каже, що стежить за українськими артистами, які служать у війську, допомагають йому або залишаються в країні й працюють для неї. «Я взагалі не розумію, чому вони вважаються українськими артистами, чесно кажучи. Це питання для тих, хто давав їм якісь звання, хто їх пригодовував, хто вводив їх до околовладних пулів, що вони виступали на всіх урочистих заходах. Я не думаю, що українська музична сцена багато втратить без їхньої присутності». Згодом, уже зі сцени дискусії про відповідальність літератури, він повернувся до цієї теми й назвав її питанням етики та моралі: «Мені тут сьогодні нагадали, за інтерв'ю двох музикантів, які щось намагаються говорити зараз, і відразу ти на контрасті бачиш, наскільки це звучить недоречно, не етично».

Окремо Жадан говорить про довіру до українського голосу у світі: «Будьмо чесними, пересічний француз, пересічний німець, пересічний іспанець буде вірити скоріше українському письменнику, аніж українському міністру, тому що українські письменники в таких масштабах не крадуть».

Попри складні умови, про кризу в культурі говорити не варто. Можливість зібратися, як цими днями у Львові, — радше виняток; у Харкові, Запоріжжі, Кривому Розі, Сумах чи Чернігові частину заходів провести неможливо, і це найбільша проблема. Водночас нові тексти пишуться, нова музика й кіно з'являються, а новий герой народжується і в літературі, і в музиці. «Мені здається, з культурою все гаразд, головне, щоб стабілізувалася ситуація в країні. Культура так чи інакше є віддзеркаленням того, що робиться в суспільстві».

Повоєнний Харків Жадан пов'язує насамперед з освітою та економікою. Він сподівається, що відновлять роботу університети, повноцінно запрацюють школи, повернуться студенти, які нині перебувають в інших містах чи за кордоном. «Я дуже сподіваюся, що Харків буде змінюватися, трансформуватися економічно. Що замість цих старих радянських заводів і фабрик, які вже давно не працюють, будуть з'являтися якісь нові підприємства, які будуть адаптовані до нової повоєнної економіки».

У літературі, прогнозує письменник, війна ще довго залишатиметься темою — на її рефлексію потрібен час, і цьому буде присвячений великий пласт книжок. Поруч діятиме й протилежна тенденція: дедалі більше читачів не хочуть такої літератури, їм важко її читати. «Вже тепер є читачі, які не хочуть бачити таку літературу. Їм важко це читати, їх це тригерить. Я думаю, що таких читачів буде ставати тільки більше. Людині притаманно перемикатися щось погано на щось хороше. І тут, мені здається, головне утримати цей баланс, щоб за цим перемиканням, за пошуками якогось позитиву, ми не втратили свою пам'ять і не забули про тих, хто сьогодні щодня кладе своє життя для того, щоб в нас далі була можливість займатися літературою, культурою і своїм життям».

Серед того, що читає сам, Жадан називає книжку Мирослава Шкандрія про літературну дискусію 20-х років. А на ярмарку BookForum знайшов особливе видання: «Знайшов фантастичне видання Миколи Зерова 1966 року, яку упорядкувала його вдова, коментарі до якої написали Петров і Кочур, а передмову написав Максим Рильський». У цій дрібниці — те саме, про що він говорить увесь час: пам'ять, яку не можна втратити, навіть коли так хочеться перемкнутися на щось хороше.