Роман про Чернігів часів облоги здобув американську премію миру Дейтона

Іноді книжка народжується з телефонного дзвінка посеред ночі. Саме так сталося з романом «Соняшникові хлопці» (The Sunflower Boys) — дебютом письменника українського походження Сема Вахмана, який цьогоріч відзначили Літературною премією миру імені Дейтона в категорії художньої літератури.

Книжка вийшла друком у серпні 2025 року у видавництві HarperCollins і вже має переклад естонською. Наступний твір автора читачі побачать орієнтовно у 2028 році.

У центрі сюжету — дванадцятирічний Артем із Чернігова та його молодший брат Юрій. Разом із матір’ю вони тікають із міста до дідової оселі в селі Васюківка, де під час бойових дій гинуть і мати, і дід. Обоє братів залишаються самі й вирушають у ризиковану подорож до Львова — назустріч батькові, який повертається зі США. Критики окремо звертають увагу на те, як у романі показано представників ЛГБТК+ спільноти в Україні та облогу Чернігова 2022 року.

Сем Вахман народився в Кембриджі в родині з українським корінням: обидві його бабусі мали українсько-єврейське походження. Він навчався в Cambridge Rindge and Latin School та Університеті Брандейса.

Задум книжки постав із досвіду викладання англійської в сільській школі на Вінниччині, звідки родом його родина. Шестеро учнів, яких він тоді вчив, згодом стали його близькими друзями — спілкування триває досі, і саме вони надихнули автора на сюжет.

Спершу Вахман писав значно спокійнішу прозу про дорослішання, без сцен насильства. Усе змінилося, коли він навчався за обміном у Данії: у лютому 2022 року один з його українських учнів зателефонував йому вночі й розповів про початок повномасштабного вторгнення. Після цього письменник майже на рік відклав роботу над текстом і, завдяки мовним навичкам та підготовці парамедика, здобутій у Брандейсі, допомагав українським біженцям у Німеччині, Польщі, Румунії, Латвії та Бостоні.

У лютому 2023-го, в таборі для українських дітей у Румунії, Вахман знову зустрів своїх учнів. Тоді один із них порадив йому написати книжку про пережите — це й спонукало переробити чернетку на темніший роман, у якому поєднуються мирна і воєнна Україна. Працюючи над текстом, автор записав розповіді друзів, які пережили воєнні злочини, а також чотиригодинне інтерв’ю зі знайомим, що вибрався з України пішки; разом вони відтворювали маршрут утечі по мапі.

Робота над романом тривала близько чотирьох років із перервами, потім ще пів року інтенсивного письма та три місяці редагування. Дебют одразу зібрав схвальні відгуки: лавреат Пулітцерівської премії Джуно Діас назвав Вахмана «письменником безмежного співчуття і безмежного таланту», а рецензент Washington Post зауважив, що роман водночас позачасовий і напрочуд суголосний моменту.

2026 року Американська бібліотечна асоціація внесла «Соняшникових хлопців» до списку визначних книжок премії RUSA — щорічної відзнаки, яку з 1944 року вручає підрозділ асоціації для дорослої художньої та нехудожньої літератури. Книжка також стала фіналістом Lambda Literary Award — найбільшої у США премії за ЛГБТК+ літературу, заснованої 1989 року.

У нехудожній категорії переміг Кевін Сак із книжкою про історію церкви в Чарльстоні, що охоплює періоди рабства, Руху за громадянські права та вбивства 2015 року. Премію за визначні досягнення імені посла Річарда Холбрука отримала письменниця Енн Патчетт. Другі місця в категоріях посіли Шарлотт Макконахі з Wild Dark Shore та Єва Л. Юїнг з Original Sins: The (Mis)education of Black and Native Children and the Construction of American Racism. Переможці отримують по 10 тисяч доларів, автори других місць — по 5 тисяч.

Літературна премія миру імені Дейтона — щорічна американська нагорода, заснована 2006 року, яка відзначає «силу письмового слова у просуванні миру». До номінації потрапляють художні та нехудожні книжки для дорослих, опубліковані протягом останнього року, що допомагають читачам краще зрозуміти інші культури, народи, релігії та політичні погляди.

За цим визнанням стоїть не лише літературна якість, а й спосіб, у який книжка говорить про війну — через дитячий голос, через дорогу, через дім, якого більше немає. І, можливо, саме тому ця історія з Чернігова звучить зрозуміло далеко за межами України.