У Львові кіно вчитиметься говорити з тими, хто його не чує і не бачить

Кіно зазвичай уявляють як мистецтво, що діє на всі чуття одразу: кадр, голос, музика, тиша між словами. Але для частини глядачів цей досвід розсипається на фрагменти — комусь бракує звуку, комусь зображення. Проєкт «Кіно для кожного та кожної» пропонує спосіб зібрати його назад.

Із 24 по 27 вересня у Львові триватиме програма, що поєднує кінематограф, візуальне мистецтво та поезію. Центральна тема цьогорічного проєкту — «Відповідальність бути». Покази супроводжуються звукоописом і розширеними субтитрами, тож стрічки стають доступними і для тих, хто не бачить екрана, і для тих, хто не чує доріжки.

У програмі — одинадцять фільмів різних часів і жанрів. Серед них класика: «Вавілон ХХ» Івана Миколайчука (1979) та «Перше почуття» (1960-ті) з Любительської кіностудії київського палацу культури. Поруч — «Кабінет психологічного розвантаження» (1980-ті) Народної кіностудії «Каменяр». Сучасний зріз представляють «Алло, я на горі» Лізи Пирожкової (2023), «Лишатися (не) можна» Сергія Зейналова (2023), «Зірки на Землі» Сніжани Гусаревич (2021), «Май далеко, май добре» Ганни Ярошевич (2020), «Життя починається» Олексія Тараненка (2025), а також стрічки 2026 року — «Харків: як вистояв театр ляльок» Тетяни Симон, «Мрія Кіри» Дениса Колеснікова та «Природній баланс» Олександра Миронюка.

Окрім показів, глядачів чекають виставки адаптованих кіноплакатів — із аудіоописом та шрифтом Брайля, перформативні читання й презентація поетичного артбуку «Енні обирає дихати», також надрукованого шрифтом Брайля. Вхід на всі події вільний, але потрібна попередня реєстрація.

«Проєкт "Кіно для кожного та кожної" піднімає та актуалізує важливу проблему — недостатню кількість доступного культурного контенту для людей з порушеннями зору та слуху», — зазначила координаторка проєкту Віра Карпінська.

За її словами, точної статистики про загальну кількість людей із порушеннями зору в Україні немає. Водночас через повномасштабну війну, мінно-вибухові травми та важкі поранення ця кількість зростає. У 2021 році Національна служба здоров'я зафіксувала понад 17 тисяч людей із втратою або погіршенням зору, а в 2023-му такий діагноз поставили ще 19 тисячам.

За цими цифрами стоїть проста річ: доступність — не пільга для окремої групи, а спосіб повернути культурі її первісну обіцянку — бути спільною. Коли фільм озвучують для незрячих і субтитрують для глухих, він не втрачає нічого зі своєї художньої сили. Навпаки — стає точнішим, бо вчить бачити й чути уважніше.