В’ячеслав Довженко: пів століття, у яких вмістився театр і кіно

Є актори, чия біографія читається як перелік ролей, а є ті, чия біографія сама скидається на роль — довгу, з кількома перевтіленнями й одним наскрізним мотивом. В’ячеслав Довженко належить до других. 18 вересня йому виповнюється 50.

Народився майбутній артист 1976 року в Дніпрі. 1995-го закінчив Дніпропетровське театральне училище, а згодом вступив на режисерський відділ Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, до майстерні Костянтина Дубініна. Диплом отримав 2009 року — тобто вчився вже тоді, коли мав за плечима і сцену, і знімальний майданчик.

До Києва Довженко приїхав 1998-го — і майже одразу почав зніматися. Однією з перших великих робіт стала роль Петра І у фільмі Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу». «Завдяки неймовірному збігу обставин зміг зіграти одну з головних ролей – Петра І. У мене було довге волосся. Я чимось нагадав Юрію Герасимовичу молодого Петра. Йому потрібен був темперамент, а він в мене був неприборканий і я його показав», — згадував актор.

Далі фільмографія росла стрімко: «Тарас Шевченко. Заповіт», «Як гартувалася сталь», «Братство», «Дев'ять життів Нестора Махна», «1942», «Віра, Надія, Любов», «Маршрут милосердя», «Ялта-45», «Біла гвардія», «Свідок», «Брат за брата-3», «Особиста справа», «Небезпечне кохання», «Поки станиця спить», «На лінії життя», «Смертельно живий», «Безсмертник», «Клан ювелірів», «За законами воєнного часу», «Майор і магія», «Центральна лікарня», «Хороший хлопець», «Потрійний захист», «Доля на ім'я кохання», «Не зарікайся», «Райське місце». Пізніше додалися «Свінгери» та «Свінгери 2», «Інший Франко», «Буча», серіали «Дільничний з ДВРЗ» та інші.

Та найгучнішою стала роль у військовій драмі Ахтема Сеітаблаєва «Кіборги» — командир групи з позивним Серпень. Стрічка про захисників Донецького аеропорту принесла Довженку 2018 року «Золоту дзиґу» за найкращу чоловічу роль; сам фільм отримав нагороду як найкращий. «Робота була дуже відповідальною ще й тому, що ми підійшли до цієї теми не колись, через кілька років, а саме по гарячих слідах. У нас і сьогодні триває війна з Росією, а тоді було саме загострення цієї війни», — казав він.

Театр у його житті не поступався кіно. Актор працював у «Київському Вільному театрі» та в Київському театрі юного глядача. «Це був неймовірний період творчої юності. Саме в назві закладався основний принцип цього театру. Театри з такою ж назвою були у Москві, Грузії. Ми – випускники вишів, зібралися в одну трупу, всі були на творчому началі, хотіли зробити щось красиве. Хотіли працювати всупереч надбанням, театральним традиціям. Прагнули привнести щось нове. Кожне покоління переживає щось подібне», — розповідав Довженко.

Від 2011 року він — актор Київського академічного драматичного театру на Подолі. Серед його сценічних робіт — Герцог Верони у «Правдивій історії Ромео і Джульєтти», Студент у «Що я бачив уві сні…», Кирило у «Замовляю любов», учитель Іполіт Варецький у «Дівчині з ведмедиком», Тоні у «Вестсайдській історії», Кот Боб у «Діалозі самців», Ватажок і Чіанг у «Чайці на ім’я Джонатан», Ральф Остін у «Таких вільних метеликах», Алекс у «Механічному апельсині», Дон Жуан у «Камінному господарі», Терентій Гаврилович у «Хазяїні», меценат Бракк у «Гедді Ґаблер», Ступай у «Opus № 13».

У березні 2019-го, до Міжнародного дня театру, Довженко отримав звання заслуженого артиста України.

Пів століття — це не підсумок, а радше позначка на шляху. Між Дніпром і київським Подолом, між Петром І і Серпнем умістилася професія, яку він обрав собі сам, — і яка, здається, обрала його теж.