Останні оплески Галини Яблонської: у Києві провели акторку, яка віддала сцені понад сім десятиліть

17 вересня у Києві попрощалися з народною артисткою України Галиною Яблонською. Церемонія відбулася в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка — на тій самій сцені, якій акторка присвятила більшу частину свого життя.
Театр, у якому вона виходила на сцену десятиліттями, став місцем останнього прощання. До труни підходили колеги, знайомі, близькі — ті, хто пам'ятає її голос, її присутність, її вміння тримати зал. Серед тих, хто прийшов віддати шану, були актори театру й кіно Євген Нищук та Олександр Печериця, а також інші митці.
Галина Яблонська віддала франківській сцені 72 роки життя. А загалом театральній кар'єрі вона присвятила 88 років — цифра, яка сама собою перетворюється на окрему історію українського театру. У 2019 році її досягнення внесли до Національного реєстру рекордів України як «Найтриваліший період виступу на театральній сцені» — 83 роки.
У стінах театру того дня представили нагороди, ордени та відзнаки акторки. Це не просто перелік регалій: за кожною з них стоїть роль, вистава, репетиція, вечір, коли зал завмирав. Провели Яблонську з квітами й оплесками. Прощання завершилося на Байковому кладовищі.
Народилася Галина Яблонська 2 січня 1928 року в Умані. Її мати була акторкою, вітчим — актором і режисером. На сцену вона вперше вийшла шестирічною, зігравши епізодичну роль хлопчика. У вісім років отримала роль Топсі у виставі «Хатина дяді Тома» Вінницького державного театру. До театру імені Франка Яблонська прийшла у 1951 році — і залишилася там назавжди.
14 вересня акторка померла після важкої хвороби, не доживши кілька місяців до свого 100-річчя. Вона була на 99-му році життя.
Прощання з людиною, чий сценічний шлях охопив майже століття, — це завжди більше, ніж церемонія. Це момент, коли театр нагадує собі, ким він був і ким залишається. Галина Яблонська належала до тих акторів, для яких сцена — не робота, а спосіб дихати. І те, що останні оплески вона отримала саме у франківському залі, звучить як належний фінал довгого й гідного життя в мистецтві.







