Богдана КОСТЮК
На сьогодні, виглядає так, що саміт «Україна — ЄС», запланований на 19 грудня, все-таки відбудеться. Тепер уже зрозуміло, що відбудеться він усупереч справжнім намірам та діям чинної української влади — адже її справи та дії насправді абсолютно протилежні до задекларованих європейських намірів. І справа не тільки у відсутності демократичної, чесної, прозорої складової у процесі підготовки, ухвалення і впровадження важливих для держави владних рішень, а й у бракові можливості з боку громадськості належним чином проконтролювати владу. Ба більше, з боку пересічних українців здебільшого відсутнє саме бажання налагодити громадський контроль над роботою влади. А такий принцип — громада окремо, влада окремо — також суперечить європейським принципам та стандартам.
Власне, якщо проаналізувати результати соціологічних опитувань щодо підтримки у суспільстві євроінтеграції України, впадає в око така важлива деталь: українці здебільшого не визначили для самих себе, що означає саме поняття та процес євроінтеграції. «Чули дзвін, та не збагнули, звідки він»… І хоча понад 50 відсотків українців підтримують євроінтеграцію і воліють підписання Києвом угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом, про історію, нинішню діяльність ЄС та принципи співпраці усередині європейської спільноти знає абсолютна меншість українців. Для двох третин українських євро-симпатиків інтеграція з ЄС означає лібералізацію візового режиму, можливість працювати або навчатись у країнах Європи та сподівання на західні інвестиції для покращання ситуації усередині України.
«За час президентства Януковича кількість прихильників євроінтеграції в Україні зросла удвічі, з майже 30 відсотків до 60 відсотків населення. При цьому не забуваймо, що симпатиками ЄС стали і численні чиновники та ліві політики, чиї політичні сили нині перебувають при владі. Вони просто отримали вказівку — підтримувати євроінтеграційний курс держави», — зазначають експерти Інституту української політики. А їхні словацькі колеги з Центру досліджень Сходу Європи стверджують: «Вчорашні проросійські або ж з радянською ментальністю політики та чиновники змушені вголос підтримувати євроінтеграційну ідею, озвучену їхніми політичними лідерами та безпосередніми босами. У душі ж вони залишаються ідеологічними маргіналами, намагаючись тихцем знецінити європейську ідею».
До речі, щодо знецінення цієї ідеї — кращого її «прихильника і виконавця», як Президент Віктор Янукович, годі й шукати! Треба вміти так палко підтримувати європейські прагнення України, при цьому насправді ігноруючи думки європейських партнерів та вимоги європейської демократичної спільноти — чи то коли ідеться про кримінальні переслідування політичних супротивників, чи коли ЄС нарікає на проблеми своїх співвітчизників, які ризикнули вкладати інвестиції в економіку України… А за місяць до саміту «Україна — ЄС» Президент Янукович уже просто перетворився на шантажиста: мовляв, без перспективи членства в ЄС ніяких угод Україна підписувати не збирається! І абсолютно начхати главі держави на сподівання співгромадян, на шанс позбутися совковості й поступово перетворити Україну на більш-менш цивілізовану та демократичну (за європейськими критеріями) державу. Головне — підкорити громадськість, знищити опозицію, налякати сусідів, приватизувати цю багату, але безхребетну країну…
Варто зазначити, що Європа почувається вельми незатишно у своїх взаєминах з Україною. Проблеми у відносинах Києва та Брюсселю обговорювали 24 — 25 листопада у Києві депутати європейського парламенту — члени Групи друзів України в європарламенті та народні депутати України, а також українські, німецькі та польські експерти у рамках аналітичних проектів фонду ПАУСІ.
«В Україні розпочалась «холодна війна» між владою та опозицією. Від цього страждають не тільки опозиційні політики, а й громадськість, адже влада проти перших і других виставляє спецзагони міліції. У Донецьку проти голодуючих «чорнобильців» намагаються застосувати силу правоохоронців, замість сідати з цими людьми за стіл переговорів і домовлятись», — каже латвійський євро-парламентар Олександр Мірський.
З ним згоден його литовський колега Леонідас Донскіс: «Становлення громадянського суспільства — це важлива й болюча, як би дивно це не звучало, проблематика України. Я вивчаю українську ситуацію не перший рік, і бачу, що запропонована владою процедура залучення громадськості до обговорення певних державних рішень не спрацьовує. Або ж — не завжди спрацьовує, тому що відсутня довіра між владою та громадськістю. Та і політична воля з боку чинної влади не простежується, тож «третій сектор» (як і «четверта влада» — ЗМІ) залишаються осторонь політичного життя держави».
На думку Л. Донскіса, не менш тривожно виглядає і відсутність в української влади належної інтелектуальної якості, тим більше, що за умов розгортання другої хвилі економічної та фінансової кризи без інтелектуалів владі не обійтись: «Інтелектуали, молоді антикризові менеджери укупі з державними управлінцями — це та команда, яка може врятувати Україну від соціально-економічного регресу», — каже Донскіс. Але українська влада — не чує. Чи то недочуває, чи робить вигляд, а чи й зовсім уже з інтелектом не склалося…
|
|
