Українське Слово

Відома українська письменниця та перекладачка Наталка Сняданко отримала міжнародну літературну премію імені Джозефа Конрада. Ініціатива премії належить польським інтелектуалам, їхню ідею підхопили 2007 року польські урядовці та видавці. І відтоді раз на два роки премію імені Джозефа Конрада — англійського письменника, поляка, народженого в Україні, — українсько-польське журі вручає переможцю.

Перед Наталкою Сняданко, переможцями цього літературно-мистецького змагання були Сергій Жадан і Тарас Прохасько. «Переможець отримує премію у розмірі трьох тисяч євро та піврічне стажування у Польщі за програмою Gaude Polonia. Але все-таки найголовніше — це те, що через подібні літературні конкурси поляки знайомляться з сучасною Україною, її літературою — а талановиті українські митці, у свою чергу, мають змогу через побут у Польщі відкрити для себе новітні європейські мистецькі тренди та літературні здобутки», — упевнений голова журі, директор Польського інституту в Україні Ярослав Ґодун.

Цікаво, а чи існує в Євросоюзі премія або відзнака, якою можна нагородити котрогось з політичних чи громадських діячів у країнах Східного партнерства за внесок у реальну євроінтеграцію своєї держави? Якщо така відзнака існує, то чи не першим її лавреатом має стати Президент Грузії Михаїл Саакашвілі, за правління якого корумпована, з низьким рівнем соціального захисту населення країна почала набирати обертів і продемонструвала вельми жорстку, але дієву боротьбу з корупцією та кумівством.

На подібну винагороду, мабуть, заслуговують і керівники Міністерства закордонних справ України та відповідних департаментів багатьох інших міністерств — за підготовку проекту угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Цей документ у цілому підготовлений, і, за словами екс-міністрів закордонних справ Володимира Огризка та Бориса Тарасюка, «у цьому — величезна заслуга членів української делегації, які упродовж майже чотирьох років проводили тривалі, складні, часто жорсткі переговори з європейськими колегами». Запідозрити обох — і Огризка, і Тарасюка — у симпатіях до нинішньої влади аж ніяк не виходить, тим більшої ваги набуває їхня позитивна оцінка колег, які продовжили за президентства Януковича справу попередників — президента Ющенка та його євроінтеграційної команди.

Не хочу нікого з членів української делегації ображати, називаючи чиїсь конкретні прізвища, але з досвіду спілкування з працівниками МЗС, Мінекономіки, Мінюсту, які працювали над проектом угоди, відстоювали інтереси України, вітчизняного товаровиробника при виписуванні положень про зону вільної торгівлі між Україною та Євросоюзом, відзначу, що на подяку від колег, від офіційних Києва та Брюсселя, від українського суспільства вони справді заслуговують.

До речі, було б непогано, аби суспільство активізувало свою власну євроінтеграційну роботу, адже європейська інтеграція — не тільки впровадження демократичних норм і стандартів у всі сфери життя України, а і контроль за виконанням владою цих норм, як мінімум. Європеїзація України — це, вибачте, звичка не кидати сміття поза смітник, не обпльовувати під’їзди або підлогу у ліфті вашого будинку, не використовувати мат (нецензурну лексику) у громадських місцях і, тим більше, при дітях, тощо.

Висока культура поведінки — це також євроінтеграція. Підтримка української мови та культури поруч із поважним ставленням до мов та культур інших народів — це також євроінтеграція. Вміння співчувати і бажання допомагати соціально незахищеним родинам (іноді це наші родичі, друзі або сусіди) — також ознака європейськості.

А отже, євроінтеграція України насправді починається з кожного з нас. І стосується вона не лише тих, хто хоче бачити Україну європейською державою, а і тих, хто налаштований до цього скептично: справжні цінності демократії, повсякденного життя мають загальнолюдський вимір.

Богдана Костюк