Українське Слово

Експерт аналітичного Центру європейської політики, який базується в Брюсселі, Аманда Пол вважає, що 2012 рік буде для України складним у плані розбудови відносин із сусідами — як на заході, так і на сході.

Ув’язнення Юлії Тимошенко завдало величезної шкоди іміджеві України в країнах Європи і призвело до затримок у процесі євроінтеграції: угоду про асоціацію з поглибленою угодою про зону вільної торгівлі між Україною і ЄС до кінця 2011 року так і не було підписано. А з іншого боку, Україна поки безрезультатно веде переговори з Росією про нову ціну на російський газ: в обмін на знижку ціни Москва прагне перебрати контроль над українською газотранспортною системою.

На думку Аманди Пол, українська влада повинна докласти зусиль, щоби виконати вимоги ЄС і забезпечити чесні парламентські вибори в жовтні, а також — максимально використати футбольний чемпіонат Євро-2012 для поліпшення іміджу України в очах європейської футбольної спільноти.

В інтерв’ю ВВС Україна експерт брюссельського аналітичного центру так відповіла на запитання, коли варто чекати парафування і підписання угоди про асоціацію між Україною і ЄС і чи є підстави для оптимізму міністра закордонних справ Костянтина Грищенка, який минулого тижня заявив, що парафування угод відбудеться вже в середині лютого:

— Хочеться вірити, і всі ознаки після саміту в грудні на це вказують, що ЄС має намір парафувати угоду впродовж 6–8 тижнів. Зрештою, парафування, чесно кажучи, — не найголовніше в процесі підписання угоди і впровадження її в дію. Тому я вважаю, що шанси на парафування цього документа непогані.

Але те, що буде після цього, залежатиме від того, що діятиметься в Україні в плані демократії і верховенства права в найближчі кілька місяців — аж до виборів у жовтні. Підписання угоди до виборів я вважаю вкрай малоймовірним — з огляду хоча б на те, що кілька країн ЄС (принаймні 2–3) висловлюються категорично проти цього. Я вважаю, що всі відповіді на запитання про майбутнє асоціації зараз — у Києві, а не в Брюсселі.

Я неодноразово казала, що не поділяю стратегії ЄС щодо України. Є багато прикладів непослідовності і подвійних стандартів ЄС у ставленні до України порівняно з іншими країнами. Але те, що Брюссель справді хоче бачити в Україні поліпшення демократичних стандартів перед тим, як підписати ці документи, — безперечно. Однак навіть після підписання угоди постане питання її ратифікації. А як відомо, низка країн ЄС прив’язують цей процес до звільнення Тимошенко, що виглядає дедалі менш імовірно. Чесно кажучи, я думаю, що вона нескоро вийде з ув’язнення.

— Як це вплине на позиції ЄС? Адже забезпечення прозорого процесу над екс-прем’єром, заклики до її звільнення і допуску до участі в майбутніх виборах — всі ці вимоги європейських політиків і партнерів «Батьківщини» у Європейському парламенті викликали з українського боку ефект, зворотній до бажаного?

— Я думаю, що ЄС загнав себе в глухий кут у цій справі, сам собі заперечуючи і підірвавши до себе частину довіри. Звичайно, дуже важливо, щоби Євросоюз стежив за цими справами [порушеннями демократичних норм], але ЄС надто багато уваги зосередив на одній цій справі, ігноруючи багато інших. Досить уявити, a чи питання стояло б так гостро, аби Тимошенко не заарештували?

Це викликає стурбованість, з одного боку, а з іншого, це треба сприймати в контексті того, що є такі країни ЄС, які не хочуть швидкого просування України до тієї точки, коли Євросоюз уже не зможе відкладати тривалий час відтерміновуване рішення: надати Україні перспективу членства у ЄС. Тому таким країнам справа Тимошенко стала в пригоді — поки що.

Однак у довготерміновій перспективі Європейському Союзу доведеться визначатися щодо України, бо цей «підвішений стан», у якому він зараз тримає Україну, не на користь жодній зі сторін. ЄС розчарований українським керівництвом, але, зі свого боку, гадаю, українське керівництво — як нинішнє, так і попереднє — почувається обманутим ЄС. І цілком слушно.

— Чи можна стверджувати, що всередині ЄС визначилися окремі лінії поділу в питанні України — на додачу до економічних, спричинених кризою євро? І де вони пролягають?

— З-поміж тих, хто за зближення з Україною, — її найближчі сусіди, передусім Польща, скандинавські країни на кшталт Швеції.

Є країни, які стоять десь посередині — або коли говорити відверто, їх це взагалі не цікавить. Ці країни ладні підтримувати поступ України до ЄС і не будуть їй ставати на перешкоді. Тут спадає на думку приклад Великобританії: раніше та країна рішучо підтримувала євроінтеграцію України, але тепер — я не певна. Однак це не та країна, яка перешкоджатиме Україні.

А з іншого боку — країни на зразок Німеччини, яка чинить найбільший спротив Україні у ЄС, частково — через її історично тісні стосунки з Росією. Тут також країни, які традиційно надають велику увагу питанням прав людини і демократії, як Нідерланди і Данія. А ще — Франція, але Франція виступає проти не так активно, як Німеччина.

Тут ситуація нагадує ту, що склалася в Туреччини: ті самі дві країни — Франція і Німеччина — блокують євроінтеграцію України, але у випадку Туреччини активнішим опонентом є Франція, а у випадку України — Німеччина.

— Данія з 1-го січня головує у ЄС — після піврічного головування Польщі. Найближчий сусід, співініціатор програми Східне партнерство та адвокат України у ЄС, з одного боку, і Данія, яку Ви зарахували до третьої групи тих, хто проти. Чи означає це, що для України і її зближення з ЄС цей період буде менш сприятливим?

— Ситуація з головуванням Данії для України — менш сприятлива, це безперечно. Та країна не є відкритим критиком розширення ЄС, але вона також не є великим прихильником просування України чи Східного партнерства у Європі. Тому за данського президентства у ЄС динаміка діалогу з Україною і Східним партнерством у цілому буде зовсім іншою, ніж за головування Польщі.

Звичайно, до певної міри трагічно те, що поляки не зуміли досягти того, що хотіли — підписання угоди про асоціацію з Україною. Але знову ж таки, провина за це лежить однаковою мірою на Україні і на ЄС. Не можна всю провину покладати лише на Україну, як багато хто хотів би. Думаю, це було б несправедливо.

Це ситуація, за якої в програші опинилися обидві сторони — і Україна, і ЄС. Бо парафування і підписання угоди про асоціацію було би тим механізмом, який би дозволив здійснити реформи, котрих ЄС домагається від України.

Крім того, не надаючи Україні ту підтримку, яку ЄС мав би надавати в межах угоди про Енергетичне співтовариство на газових переговорах Києва з Росією, Європейський Союз порушує свої зобов’язання щодо України. Це також погано відображається на репутації ЄС.

— Україна залишилася кинутою напризволяще, як це було на початку 2009 року?

— Якщо відверто, то більшу частину минулих 20 років Україна була кинута напризволяще. Звісно, можна заперечити, що від сусідства з Росією нікуди не подінешся, але я переконана, що вихід для України — в більшому залученні партнерів на Заході.

Зараз Росія заганяє Україну в кут. Дехто каже, що це може бути аргументом у переговорах України з ЄС, але ситуація, як на мене, дуже тривожна. Газові переговори поки безрезультатні — Росія лиш далі тисне на Україну. Звісно, є підписані контракти, і Росія не зобов’язана їх переглядати; є проекти «Північний потік» і «Південний потік», які також затискають Україну, як газотранзитну країну, у лещатах: якщо не в найближчому майбутньому, то в середньостроковій перспективі вона буде відтіснена з транзитного ринку.

І я гадаю, що ЄС міг би активніше виступати на підтримку України в цьому питанні. Але ЄС схиляється до позицій, що контракт між Україною і Росією — двосторонній, і Україна мала б його виконувати. Щойно Україна віддасть контроль над своєю ГТС, вступить до Євразійського союзу і т.д., то газ буде дешевшим. Але це не відповідатиме інтересам України…

— Чи Європи?…

— Ані інтересам Європи.

Але чесно кажучи, в очах багатьох європейців «Північний потік» і «Південний потік», які пов’язують ЄС безпосередньо з Росією і відрізають посередника, — не так уже й погано. Україна — не перша країна, яка втрачає свою роль [транзитера]. І країна недостатньо зробила для того, щоби диверсифікувати джерела газопостачання.

Тепер зрозуміло, що Україна втрачає монополію держави-транзитера російського газу і не може використовувати цю роль на переговорах з Росією. Їй треба пришвидшити пошуки інших — неросійських — джерел енергії.

Розмовляла Ірена Таранюк