Українське Слово

Микола ЯКОВИНА

фото Филипа Рослина

Друже Голово!

Бог дав Вам щастя як п’ятому з черги Голові Організації Українських Націоналістів після Євгена Коновальця, Андрія Мельника, Олега Штуль-Ждановича та Дениса Квітковського втілити в життя заповіт «Здобудеш Українську Державу…, або загинеш у боротьбі за неї», найбільше додавши «до посилення сили, слави, багатства й простору Української Держави», яка стала реальністю за Вашого життя, завдяки і Вашій натхненній праці і полум’яній боротьбі.

Ви утверджували у життя всією своєю діяльністю ідеал Української національної держави як спільного добра її громадян, у якій би найкраще забезпечувалися умови повнокровного життя і гармонійного розвитку української нації. Ваш вплив на процеси сучасного націєтворення та державного будівництва мав динаміку тектонічних явищ, що ще належить оцінити історикам.

А нам Ваш заповіт — здобути перемогу, встановити лад у своїй Українській національній Державі, що буде найкращим увічненням Вашої пам’яті, справжнього патріота, який мав тверду віру в свій народ!

Хай упокоїться Ваша душа на небесах, Друже Провіднику!…

Вічна Вам пам’ять!

15 березня 2012 р. 

---

Виступ Миколи Яковини на тризні після похорону Миколи Плав’юка 15.03.2012 р.

Дорога скорботна Родино Плав’юків!

Всечесніші отці! Шановні пані та панове! Дорогі Подруги і Друзі!

Не стало видатної Людини, Провідника, Вчителя, Друга — Миколи Плав’юка.

Моє щире співчуття, глибока скорбота тисяч і тисяч громадян з далекої рідної України дружині Миколи Плав’юка пані Ярославі та його родині — дітям Орестові, Несторові, Уляні й Оксані, внукам та правнукам.

Микола Плав’юк був моїм по-батьківськи справжнім другом і мудрим наставником. Втратити його для мене особисто є великим непоправимим горем. У моєму серці він залишається на все моє життя.

У скорботі членство ОУН та ідеологічно споріднених націоналістичних організацій, увесь УНРух.

Молитовно прощаться з Головою ОУН уся Україна — від Харкова до Львова. Панахиди служать Патріарх Філарет у Володимирському соборі та Блаженнійший Святослав Шевчук у Соборі Святого Юра. У жалобі всі, хто знав і сповідував високі ідеали Вчителя і Друга в багатьох країнах світу.

Важко висловити глибину цієї втрати для кожного з нас, для України.

Нас залишив видатний український політик, що уособлював спадкоємність традицій визвольної боротьби і державного будівництва УНР та відновленої Незалежності Української Соборної Самостійної Держави.

Микола Плав’юк був взірцем державного діяча в Україні, що постає з руїни.

Покійний ціле своє життя працював для добра Народу та українського суспільства в діаспорі, займав провідні ролі в різних суспільно — громадських та політичних структурах та організаціях.

Його відзначали унікальна шляхетність і виняткова інтелігентність, як один з найважливіших аргументів у найскладніших ситуаціях, уміння бачити і розуміти і як наслідок — приймати ті рішення, які необхідні спільній справі і які не завжди були для нього «найзручнішими».

Він умів терпіти біль, боротись до останнього промінчика надії і перемагати.

Попри свій поважний вік, Микола Плав’юк був людиною напрочуд енергійною, з молодечим завзяттям спрямованою в майбутнє. Про це свідчать ті розмови, що велися протягом усього нашого знайомства і особливо останнім часом. Він наполягав, що ми мусимо бути творчими і відмовитися від утопічної ідеї, що Україну можна побудувати за старими ідеологічними лекалами і що це буде зробити легко.

Особливу увагу він надавав молодим. В останній приїзд до України він зустрічався з лідерами молодіжних організацій: Студентської республіки і Української Студентської Спілки. Він не намагався освячувати їх в націоналісти. Він допитливо слухав, як молоді люди уявляють майбутню Україну і роль молоді в її побудові. Радів, що на зібраннях Студентської Республіки розробляється стратегія для України на ближчі 50 років, попереджав, що не все можна брати на віру, а треба перевіряти практикою.

Хочеться навести тут і зараз кілька його міркувань, записаних з голосу кілька років тому:

«РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ТІЛЬКИ ПОЧИНАЄТЬСЯ

Майже 15 років тому була проголошена незалежна держава Україна. Здавалося, збулася виплекана поколіннями, освячена кров’ю багатьох найдостойніших синів і дочок нашої землі мрія. Але країни, як і діти, народжуються, ростуть і мусять усвідомлювати власну місію у світі та йти по життю достойно.

З одного боку, песимісти говорять про роки, що минули, як про втрачені для України. Досі в народі точаться розмови, яку саме країну треба будувати. Частина люду тужить за дешевою ковбасою та демонстраціями під прапором кольору пролитої крові. Небо над Україною продовжують задимлювати підприємства з технологією позаминулого сторіччя. А сусіди нам накидають ідею про «розкол України по Дніпру».

З іншого боку, оптимісти бачать накопичення в державі критичної маси «українськості» до того порогу, коли процес розбудови держави стає незворотнім, та розуміння, навіть у олігархів, незаперечного факту, що їх капітали зростають пропорційно зростанню ваги держави Україна у цілому світі».

Микола Плав’юк далі стверджував: «Треба зрозуміти і одних, і других. В українському менталітеті є риса (на жаль, підсилена ще й патерналістським вихованням за совєтських часів): хай хтось зробить. Не вийде. Мусимо усвідомити, що час, коли ми тішились тільки від того факту, що постала Українська Самостійна Соборна Держава, вже сплив. Мусимо засукувати рукави, ретельно планувати та заходитись розбудовувати державу з тою ж завзятістю, з якою звикли поратись на власному городі.

Українська еліта народилася і сформувалася у цьому суспільстві і страждає всіма його болячками.

Маємо усвідомити та створити систему підготовки власне української еліти, яка має опанувати також і весь найкращий світовий досвід. Привести до найсучаснішого стану освіту, підготовку професійних державних службовців, виплекати національну буржуазію.

Друге надзавдання — це повернення, а подекуди — і відтворення, національних духовних цінностей. Ствердження української церкви, укріплення родини, виховання українського патріотизму.

Головною справою економічних лідерів країни є з одного боку посилення конкурентоспроможності країни на світовому ринку та, одночасно, зменшення вражаючих розривів у розвитку між столицею, регіонами та селом.

Ще одне надзавдання — знайти спосіб об’єдання потуги українців усього світу та ужиття цього потенціалу на благо України.»

Позаминулої п’ятниці на нашій, як виявилося прощальній зустрічі, він говорив про великий незадіяний потенціал нації, говорив упевнено про майбутнє.

Кілька років тому, Микола Плав’юк посадив у столичному університетському ботанічному саду свій іменний дуб і ним започаткував Алею пам’яті. Сьогодні там лежать квіти, а навесні постануть нові дерева.

Так відходить у вічність ціла епоха. Епоха світлих, вродливих, високих у своєму геройстві Людей…

Хай упокоїться Ваша душа на небесах, Друже Провіднику!…

Вічна Вам пам’ять!