Українське Слово

В Україну завітав Гжегож Россолінські-Лібе, докторант університету Віадріна у Франкфурті-на-Одері з лекцією «Степан Бандера: життя українського революційного ультранаціоналіста і пам’ять про нього, 1909–2009 рр.».

Науковець, якого запросили в Україну Фонд Гайнріха Бьолля, амбасада Німеччини і Німецька служба академічних обмінів, на жаль, не зміг здійснити кілька оголошених виступів у Києві, Дніпропетровську і Львові.

На лекцію у німецьке посольство прийшло багато істориків, журналістів і просто зацікавлених осіб. Їх зустріла група крикунів-пікетників під прапорами ВО «Свободи», які простояли більше трьох годин, викрикуючи образливі гасла на адресу всіх учасників цього заходу.

Якраз у цей день, 1 березня, медіа подали інформацію корпорації «Стратфор» про умови, на яких «національний лідер» Росії Путін погодився підтримувати на останніх виборах президента України Януковича: той погодився узгоджувати кадрові призначення на ключові для безпеки держави керівні посади з Кремлем. Але ця інформація жодних протестів не викликала, наші ультра-патріоти промовчали. Зате вони втрутились у візит не дуже маститого вченого.

Заявлена тема — політично гаряча і закрикуванням чи замовчуванням обмежитись тут не вдасться. Також виявилось, що Россолінські-Лібе не готовий об’єктивно дослідити цю надзвичайно болючу для України тему. У чому ж її болючість? А в тому, що практично всі українські борці за незалежність, на думку наших «доброзичливців», або фашисти, або антисеміти. Не уникнув поширеної помилки і згаданий лектор.

Россолінські-Лібе взявся за тему у якій явно «пливе», не розуміє історичного тла, на якому відбувались події, у яких брав участь Бандера — явно неоднозначна фігура української історії навіть в очах тих, хто не є комуністом чи представником північного сусіда в Україні.

Слухачі очікували почути від лектора нові висновки і, зокрема, щодо данини фашизму, яку склали мало не всі національно-визвольні рухи початку і середини ХХ століття, у тому числі і ОУН. Адже мала відбутись наукова дискусія.

На жаль, знову все звелось до повторення відомих звинувачень у фашизмі та антисемітизмі, багато років тому розроблених на Луб’янці, і це не наближало до правди. Особа Бандери використана дослідником інструментально: для дискредитації визвольних змагань.

До речі, слухачі лекції в німецькому посольстві показали, що українська громадськість адекватно, по-європейськи може реагувати навіть на заяложені, давно відомі висновки і тези.

Питання, які задавали доповідачу українці, свідчили не тільки про їхню перевагу у розумінні контексту діяльності Бандери, але і настанову на пізнання важких сторінок історії. Звичайно ж, не у всіх, але гадаю, пан Россолінські-Лібе зрозумів, що в Україну треба приїжджати більш підготовленим до наукової дискусії.

У свою чергу, українцям слід вести дискусію не тільки у німецькому посольстві, але і в українських установах. Адже нам ще треба уяснити для себе багато сторінок своєї історії без упереджень та замовчувань. Є багато прикрих фактів, до яких в Україні ще не підходили, бо не готові. Вони є і в діяльності Бандери. Маємо не боятись їх розкривати для себе: історія таки вчить, принаймні мусить вчити. У відносинах з Польщею нам вдалося гідно пройти через кілька мінних полів, зокрема — роковини Волинської трагедії. То ж можемо.

Тому маємо знаходити глибокі, виважені аргументи, які відіб’ють у недоброзичливців бажання до боротьби з українством і виконання непристойних замовлень, що служать розбрату та дестабілізації нормальних сусідських відносин з Росією, а особливо — з Польщею. Образно кажучи, їх треба привселюдно «роздягати», а не освистувати.

Але чи готові ми до цього? Історія з виступами німецького вченого показала: поки що ні. У майбутньому це може приректи на повторення помилок. Навіть, не доведи Господи, тієї найгіршої — братовбивчої боротьби за чужими лекалами.

Євген ПЕТРЕНКО