«Тоні»: кулінарний байопік про Ентоні Бурдена, який варто побачити

У 1975 році 19-річний Ентоні Бурден втрачає письменницьку стипендію й опиняється у мальовничому Провінстауні на мисі Кейп-Код. Замість коледжу — кухня місцевого ресторану, де він влаштовується мийником посуду. Він ще не здогадується, що це літо стане точкою відліку для людини, яку світ знатиме як безстрашного мандрівника, гострого на язик письменника та головного гастрономічного телегіда планети.

Режисер Метт Джонсон свідомо відмовився від класичної біографічної схеми «від колиски до могили». Натомість він зосереджується на одному визначальному періоді — історії дорослішання, де переплітаються пошук власної ідентичності, перше кохання, суворі уроки шефа-наставника та п’янка свобода юності. «Я хотів з’ясувати, як Бурден став тим, ким ми його знаємо. Відкриття Провінстауна стало для мене такою ж несподіванкою, як і для нього самого», — ділиться Джонсон, який сам жив у цьому містечку під час написання сценарію, спілкувався з людьми, що знали молодого Ентоні, і занурювався в атмосферу, що сформувала майбутню зірку.

Для багатьох українців ім’я Бурдена може бути менш знайомим, ніж постаті Ґордона Рамзі чи Джеймі Олівера. Однак у США саме він був шефом №1 за народною впізнаваністю і досі лишається легендою. До виходу 2000 року його проривної книги «Про їжу: строго конфіденційно» професію кухаря здебільшого романтизували. Бурден розвернув цей світ іншим боком: брудні підсобки, виснажливі зміни, залежності та фанатична одержимість досконалістю. Він зробив кухарську справу зрозумілою для всіх, позбавивши її фальшивого глянцю.

Згодом він став ведучим культових тревел-шоу — від «Туру кухаря» на Food Network до «Невідомих частин» на CNN. Їжа для нього була інструментом вивчення культур, історії та політики. Він шукав контексти, що створили кожну страву, і давав голос тим, кого раніше не помічали: вуличним торговцям, працівникам кухонь, маргіналізованим спільнотам. Його талант — звести до спільного знаменника розкішний ресторан і скромний ринок у Бейруті, показуючи, що в кожній тарілці прихована людська історія.

У стрічці головну роль зіграв Домінік Сесса, відомий за номінованою на «Оскар» драмою «Залишенці» (2023) та блокбастером «Ілюзія обману 3». Режисер зазначає, що актор володіє природною енергією та вразливістю, притаманними Бурдену в його 19 років. Сам Сесса зізнається: «Якоюсь мірою я й сам досі вдаю із себе дорослого чоловіка. Ти так прагнеш, щоб тебе поважали, так хочеш вразити оточення, що починаєш перебільшувати власну значущість і навіть трохи вигадувати, просто щоб захистити власне его».

Поруч із ним — Антоніо Бандерас у ролі Шефа, досвідченого кухаря, що стає для Тоні наставником. Актор пояснює: «Найбільше мені подобається в Шефі те, що він розпізнає в Тоні щось таке, про що той сам ще не здогадується. Він бачить у хлопцеві потенціал, але розуміє: талант без дисципліни не вартий нічого». Також у фільмі зіграли Емілія Джонс («CODA: У ритмі серця») як Ненсі, перше серйозне кохання героя, та Лео Вудалл («Білий лотос») — його персонаж Сал уособлює спокусу та небезпеку, що супроводжували Бурдена в той період. Оператор Майкл Бауман використав вінтажну оптику, аби передати текстуру 1970-х і зробити історію тактильною та живою.

«Тоні» — не музейний експонат і не каталог досягнень. Це фільм про формування особистості в умовах, коли ти ще сам не знаєш, хто ти, але відчайдушно намагаєшся переконати інших у своїй значущості. Як резюмує Джонсон: «Це історія дорослішання. Концепція фільму полягає в тому, щоб взяти одне визначальне літо з юності Бурдена та розкрити крізь це літо чимало міфів про Ентоні, які зародилися колись саме тут, у ці кілька спекотних місяців у Провінстауні». Стрічка показує приватний бік життя, який зрештою привів до публічного успіху. Як юному Тоні вдалося знайти себе серед каструль, галасливих кухонь та літніх світанків Кейп-Коду — дивіться у кіно з 20 серпня.