Українське Слово

Чорне море визнано „частково внутрішнім" та „переважно європейським". 20 січня це визнав Європарламент, ухваливши резолюцію № 2087 „Стратегія ЄС для Чорноморського регіону. В основі резолюції - доповідь румунського депутата Європарламенту Траяна Унгуряну. Треба віддати належне румунському парламентареві - резолюція фактично віддзеркалює позицію Румунії в Чорноморському регіоні і надає преференцій саме румунським економічним проектам.

У той же час Україна - держава, яка має найдовшу прибережну лінію на Чорному морі і 19 з 40 чорноморських портів, удостоїлася лише згадування у переліку чорноморських країн - сусідів ЄС поряд із Азербайджаном, Вірменією та Молдовою. Хоча Туреччина у цьому переліку згадується як країна-кандидат, а Росія - як стратегічний партнер.

України стосується також низка пунктів резолюції (хоча безпосередньо наша держава там не згадується), та й то, не завжди у позитивному контексті.  Так, Європарламенту прийшлися не до смаку Харківські домовленості Віктора Януковича і Дмитра Мєдвєдева. Депутати  висловили „особливу стурбованість" пролонгацією угоди про перебування російського Чорноморського флоту в Криму та „його можливого впливу на стабільність в регіоні". Подібна заява в першу чергу - негативний сигнал Україні, а не тільки стратегічному партнерові ЄС". До речі, саме румунський Президент Траян Бесєску у недавньому інтерв'ю заявив, що Румунія відчуває дискомфорт від перебування російського контингенту у Придністров'ї та Чорноморського флоту РФ у Криму.

Європарламент також зайняв жорстку позицію стосовно Абхазії та Південної Осетії, назвавши їх окупованими і закликавши Верховного представника ЄС у закордонних справах активізувати зусилля щодо „заохочення" Росії до виконання шести пунктів „плану Саркозі".  В той же час Європарламент обійшов увагою ще два заморожені конфлікти в Причорномор'ї - у Нагорном Карабасі та Придністров'ї.

Що стосується політики ЄС у сфері транспорту та енергопостачання, то тут наочно  помітні переваги, які віддаються державам, завдяки яким Чорне море стало „частково внутрішнім" і „переважно європейським", тобто Болгарії та Румунії, особливо останньої.

По-перше, говорячи про диверсифікацію джерел та маршрутів постачання енергоносіїв Європарламент підкреслив значення транспортування зрідженого природного газу до Європи, зокрема у вигляді проекту AGRI, розвитку терміналів в портах Чорного моря та пан європейського нафтопроводу Констанца-Трієст.

Нагадаємо, що в рамках проекту AGRI планується транспортування азербайджанського зрідженого газу на чорноморське узбережжя, зрідження його тут на спеціальному терміналі та транспортування його морем на термінал, розташований у румунському порту Констанца. Потім зріджений газ передбачається переводити у стан природного газу і спрямовувати на задоволення потреб Румунії та європейських країн. В рамках цього проекту будуть створені термінали в портах Констанца (Румунія) та Кулеві (Грузія). Незважаючи на важкий економічний стан, Румунія має амбіційні плани щодо об'єднання газотранспортних систем Молдови, Болгарії, Сербії та Угорщини. У середині жовтня 2009 року відбулося відкриття румунсько-угорського газопроводу Арад-Сегед, який має стати частиною проекту Nabucco.

Що суттєво, побудову на Чорному морі термінал з прийому зрідженого газу затверджено в якості одного з широко розрекламованих національних проектів України. Є також і нафтогон „Одеса-Броди". Але вони чомусь не враховуються ЄС. Натомість можна говорити про очевидну перемогу Румунії, яка поступово перетворюється на одного з ключових гравців на газовому полі Європи. Адже румунська компанія Transgaz є однимз учасників проекту Nabucco. Крім того, російський „Газпром" наполегливо пропонує румунам взяти участь у проекті „Південний потік".

По-друге, звертають на себе увагу ще два пункти резолюції, які тим чи іншим боком стосуються України. У п.19 Європарламент привітав розробку Стратегії ЄС для Дунайського регіону і підкреслив, необхідність розширити стратегію ЄС для Дунайського регіону у  напрямку Чорноморського регіону, що дозволить „геостратегічне значення Чорноморського регіону", а п.45 визначив, що „для цілей міжнародної торгівлі та транспортування вуглеводнів в регіоні необхідно розвивати Чорноморські і морські Дунайські порти ЄС, у тому числі нафтові та газові термінали та інфраструктур інтермодальних перевезень; вважає за необхідне модернізувати інфраструктуру в Чорноморському регіоні і установити зв'язок з європейськими транспортними коридорами".

Чорноморські та Дунайські порти Європейського Союзу - це перш за все, румунські Констанца, Тулчя, Галац та Браїла, болгарські Варна та Бургас, тобто конкуренти українських Одеси, Южного, Іллічівська, Рені, Ізмаїла, Маріуполя та інших.  Українське керівництво у черговий раз вирішило повернутися обличчям до Дунаю, затвердивши в якості національного проект „Дунайський коридор". Але виникає питання - наскільки цей проект, який передбачає розбудову інфраструктури в Українському Придунав'ї, узгоджується із Дунайською стратегією Євросоюзу. Сьогодні ініціатива щодо реалізації цієї стратегії знову ж таки знаходиться в руках Румунії, яка, як відомо, без особливого ентузіазму сприймає наміри України щодо зміцнення позицій на Дунаї, зокрема, щодо розбудови судноплавного ходу через гирло Бистре.

Єдиною втіхою для України може бути те, що Європарламент підтримав подальший розвиток ініціатив в рамках програм TRACECA та INOGATE і закликав Євросоюз до подальшого зміцнення своєї підтримки інфраструктурних проектів в регіоні „безпосередньо і через координацію з іншими учасниками та інвесторами". Саме до цих „інших" належить і Україна, яка є учасником та партнером обох програм.

Європарламентарі висловили свою позицію щодо Стратегії ЄС у Чорноморському регіоні. Черга - за Єврокомісією. Те, що європейські політики проігнорували Україну та її інтереси не є заслугою румунської чи чиєїсь іншої дипломатії. Українська верхівка занадто багато говорила про „регіональне лідерство" у Чорноморському регіоні і занадто мало робила для того, щоб наблизитися до цього лідерства. Ми розраховуємося за роки байдужості до проблем Чорноморського та Дунайського регіонів. Фактична відсутність України в європейській Чорноморській стратегії робить європейські перспективи нашої країни досить примарними.

Джерело: «Український тиждень»