Тих, хто читав „Солодку Дарусю", вистава вразила емоційною напругою і виразністю постановки. Мабуть, тих, хто не читав книги Марії Матіос і не був підготованим до такого заряду болючої правди про наше минуле, вистава вразила ще більше. Очевидно, що байдужим актори Івано-Франківського академічного обласного театру ім. Івана Франка не лишили нікого.
Гастролі, що відбулися 24-25 січня цього року в приміщенні Національного театру ім. Івана Франка, стали вагомою культурною подією столиці і зібрали вишукану публіку. Аншлаг загалом був передбачуваним, але серед глядачів було також чимало відомих діячів української культури, інтелектуалів, політиків. От лише шкода, що всі вони - з національно-демократичного табору. А для більшої користі цю виставу мали б подивитися регіонали і комуністи: виховний ефект був би гарантований.
Події вистави відбуваються на Буковині у 30-40-х і 70-х роках ХХ століття. Радянська влада прийшла сюди 28 червня 1940 року. За короткий довоєнний період і в післявоєнні роки жертвами репресій тут стали сотні тисяч осіб.
Для західняків ця тема близька на генетичному рівні. Адже немає практично жодної родини, яку б не зачепили репресії 1939-1947 років. Багатьох замордували в арештах відразу. Багато хто потрапив у табори і на заслання й повернувся лише у 50-х, 60-х чи навіть у 70-х роках. А скільки так і не повернулося?
Натомість, для багатьох українців з інших областей описані події - болюче відкриття.
Сильна, емоційно насичена книга Марії Матіос виявилась дуже придатною для постановки на сцені. Любов і ненависть, патріотизм і конформізм, вірність і зрада тримають глядача в напрузі протягом цілої вистави.
Інсценізація заслуженого артиста України Ростислава Держипільського - це краща, за словами авторки, постановка її твору. Тонко і вдало підібране музичне оформлення, яскрава і майстерна гра акторів, щемливі ноти автентики діалекту, пісень, вбрання торкають струни душі глядача.
Після вистави розумієш, що якби більше у нас було таких творів, вистав, кінофільмів, то в українців не залишилося б жодної ностальгії за радянським часом. Так, як це працює в поляків, угорців і в інших посткомуністичних країнах. Тим часом, безліч телеканалів в українських кабельних мережах і на супутниковому мовленні досі насичені совєцькими і російськими пропагандистськими стрічками. Видно, комусь це дуже потрібно і на це знаходяться чималі гроші...
Коли ж з'являються серйозні фільми чи книги національного характеру, дуже часто виникають проблеми з їхнім поширенням. З різних причин їх просто не допускають на ринок і вони залишаються поза увагою широкої публіки. Зате жодних проблем не виникає з поширенням низькопробного, зазвичай російськомовного продукту, який ніби-то добре продається. Очевидно, що тут працюють не закони конкуренції і вільного ринку, а велика політика і пропаганда у неї на службі. На жаль, не на користь України.
І лиш такі події, як вистави „Солодка Даруся" та „Нація" дають надію, що не все втрачено і наша країна 
досі багата яскравими талантами і відданими патріотами.
Богдан ОЛЕКСЮК
Читайте також:
„Солодка Даруся” у виконанні франківчан вражає
