Азербайджанського газу для Європи не буде. Не встиг голова Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу виїхати з азербайджанської столиці, де він обмінювався з президентом Ільхамом Алієвим посмішками та обіцянками, як виявилося, що в Баку вирішили домовитися з Москвою остаточно і безповоротно.
Домовленість голови правління Газпрому Олексія Міллера і президента Державної нафтової компанії Азербайджану Ровнага Абдуллаєва про закупівлі російською стороною практично всіх обсягів видобутого в Азербайджані газу поставила крапку на багаторічних надіях щодо створення "кавказької альтернативи" російським поставкам. Ці надії були не тільки європейськими, а й українськими. Європі азербайджанський газ був необхідний для завантаження проектованого енергопроводу "Набукко", Україні - для додаткових транзитних можливостей. Тепер усі ці проекти опиняються під питанням.
У Європі - як, втім, і в Україні - завжди переоцінювали політичні інтереси президента Ільхама Алієва. Можливо, його попередник і батько Гейдар Алієв ще думав про те, як відбудувати азербайджанську державність, щоб не посваритися з Росією і разом з тим не дати їй можливості контролювати енергетичні плани сусідньої країни. Коли Ільхам Алієв прийшов до влади, ця мета була вже фактично досягнута, а характер держави - сімейно-олігархічний - визначений. Ільхам Алієв у цьому не дуже відрізняється, наприклад, від Олександра Лукашенка. Білоруський президент проводив переговори з Євросоюзом і літав до Каракаса, щоб домогтися від Москви дешевої нафти. Азербайджанський президент проводив переговори з європейцями, щоб домогтися високої ціни на газ. Якби її запропонували європейці, 
Баку погодився б із цим. Але ціну запропонували росіяни - і в азербайджанській столиці з готовністю пішли назустріч їхнім пропозиціям. Тому що Ільхаму Алієву не так уже й важливо, як виглядає проблема енергобезпеки Європи і яким буде майбутнє Азербайджану, якщо він стане просто продавцем газу Росії. Зараз йому потрібно продати блакитне паливо дорожче. Що і відбувається.
Можна здивуватися російській логіці: навіщо РФ такий дорогий газ? Але тут важлива не сировина, а відсутність конкурента - це якраз те, чого не можуть зрозуміти в Європі.
Москва і Брюссель грають на газовому ринку за різними правилами. Європейці хотіли б диверсифікувати джерела поставок газу, але при цьому вони не прагнуть переплачувати. Росія робить все, щоб не дати конкурентам самостійно вийти на європейські ринки. І в цій боротьбі всі засоби підходять. Можна роками лагодити газопровід, що несподівано поламався, як у випадку з Туркменістаном. А можна просто запропонувати ціну вищу, як у випадку з Азербайджаном. Це абсолютно природна для Росії тактика батога і пряника на пострадянському просторі. При цьому в Росії добре розуміють, що піти на відкриту конфронтацію з нею в Азербайджані все одно не можуть.
Москва все ще тримає в руках ключ до остаточної стабілізації ситуації в регіоні, підтримуючи особливі відносини з Вірменією. Без Росії вирішити карабахську проблему неможливо - як, втім, і з Росією. Але в Москві знають, що Карабах - це той поводок, від якого не звільниться жоден з керівників Азербайджану. То чому б Ільхаму Алієву, який добре знає про цю свою вічну залежність, яка хай і не дуже впливає на енергетичні справи, ще й не отримати енну суму грошей від ревнивого сусіда?
При цьому перевага Москви пов'язана ще і з тим, що пропонуючи Баку занадто великі, на думку європейців, гроші за транзит, російське керівництво має справу зі "своїми", колишніми радянськими партнерами, які кровно зацікавлені в тому, щоб про подробиці угоди не знали навіть подушки Міллера і Абдуллаєва. З європейцями такі штуки не проходять, і тому Баку може підписувати будь-які декларації з Брюсселем, а домовлятися все-таки з Москвою. Для того щоб переломити ситуацію, європейці повинні зробити Азербайджану занадто щедру пропозицію, від якої Ільхам Алієв не зможе відмовитися.
Віталій ПОРТНІКОВ, Контракти
