«Реєстрові автори»: як військові стають письменниками і чому їхні тексти не лише про війну

Коли військовий чи ветеран пише книжку, багато хто очікує побачити історію про бойові дії. Однак реальність ширша: серед рукописів, які надходять до ініціативи «Реєстрові автори», є дитячі казки, фентезі, детективи, фантастика й антиутопії. За словами письменника, психолога й військовослужбовця Олександра Бабінського, автор із фронтовим досвідом не дорівнює текстам про війну, і це одне з головних завдань проєкту — зламати стереотип.

«Реєстрові автори» виникли як відповідь на запити, що почали надходити до освітньо-літературного відділу «Культурних сил»: військові та ветерани приносили рукописи й питали, чи можуть їм допомогти з виданням. Ініціатива переросла в багаторівневу екосистему: літературна агенція для тих, хто вже пише, курси для початківців і конкурс для тих, хто хоче показати свою творчість. Авторів супроводжують на всіх етапах — від доопрацювання тексту до переговорів із видавництвами та промоції готової книжки. Зараз у проєкті сімнадцять авторів, чиї рукописи розглянуті або очікують розгляду, а до конкурсу «4.5.0», який проводять спільно з фондом «Відродження», надійшло понад сотню заявок.

Бабінський наголошує: український книжковий ринок не відштовхує нові голоси, але виклики для авторів — типові: брак досвіду в побудові сюжету, відсутність якісного редагування і брак часу. Водночас військові й ветерани шукають не лише видання, а й можливість бути почутими. «Кожен автор шукає свою аудиторію, кожен автор прагне бути проявленим і почутим», — зазначає він. Перша антологія конкурсу вже вийшла у «Видавництві Старого Лева», друга готується до друку, триває третій конкурс.

Окремий аспект — психологічний вимір письма. Психологиня Ольга Вакулюк-Лукашук попереджає: терапевтичне письмо не має перетворюватися на принцип «вилий усе, що болить». Користь з’являється, коли людина рухається від опису до переосмислення події, зберігає дистанцію між собою і текстом, робить паузи. Без структури й підтримки занурення в болісний досвід може призвести до ретравматизації, гострого стресу чи флешбеків. Особливо це важливо під час активної війни, коли загроза ще не минула. Вакулюк-Лукашук зауважує, що для благополуччя родин комбатантів у психологічній роботі має бути задіяна вся сім’я, а не лише військовий.

Щодо спаду попиту на книжки про війну, Бабінський радить не драматизувати: за вдихом іде видих, і тенденції змінюються. Люди час від часу хочуть відволіктися, тож читають фентезі чи детективи — і це нормально. Головне, щоб ветеранська творчість не опинилася в гетто, окремому від загального літературного процесу. «Митець може бути як у джинсах і футболці Nirvana, так і в пікселі або тактичному одязі», — підсумовує письменник. І нагадує: навіть «Маленький принц» — це ветеранська проза, тож мілітарний досвід не звужує, а розширює авторський світ.