Київські культурні події: як мистецтво виживає під час атак

Останній тиждень серпня змінив правила гри для київської культурної сцени. Постійні повітряні тривоги та вибухи у столиці змусили організаторів фестивалів і театрів переглянути свої плани. Частина масштабних подій — як-от «Покоління», «Книжкова країна» чи «Кураж» — оголосили про перенесення. Натомість інші, зокрема Одеський міжнародний кінофестиваль, що саме стартував у Києві, змушені були імпровізувати на ходу.

Генеральна директорка ОМКФ Анна Мачух зізнається: якби про нову тактику ворога знали заздалегідь, фестиваль виглядав би зовсім інакше. «Якби така кількість дронів почала літати хоча б за три тижні до фестивалю, то я б його робила абсолютно в іншому форматі. Однозначно я б робила все повністю в укриттях і доєднувала онлайн», — каже вона. Команді довелося переносити покази з торгових центрів, скасувати подію просто неба на Оболоні й адаптувати індустрійну програму. Іноземні гості, налякані вибухами, інколи розверталися на півшляху до столиці.

«ГогольFest», який планував цієї осені повернення до Києва після дев'ятирічної перерви, вирішив не ризикувати. Засновник фестивалю Влад Троїцький пояснює: «Брати відповідальність за скупчення людей — це безумство». Великі концерти та перформанси перенесли на весну, а невикористану будівлю Міжнародного центру культури і мистецтв перетворять на артсквот. Там працюватимуть учні художнього ліцею імені Шевченка та художник Нікіта Кадан, який створює для фестивалю масштабну інсталяцію.

Театри також пристосовуються по-різному. У столичному театрі «Золоті ворота», чия зала розташована в підвалі, вистави не скасовують навіть під час тривог. Натомість Театр Франка переніс прем'єру «Одіссеї. Меотиди», а глядачі масово повертають квитки через невизначеність. Незалежні театри опинилися в найскладнішій ситуації: скасовані покази означають втрату заробітку, що ставить під загрозу саме існування колективів. Засновниця «Дикого театру» Ярослава Кравченко наголошує, що без інституційної підтримки та перегляду безпекових протоколів багато з них можуть зникнути.

Чи може Київ перейняти досвід прифронтових Харкова чи Запоріжжя, де культурні події вже давно відбуваються в укриттях і метро? Тетяна Леонова з «Книжкової країни» пояснює: масштаби не ті. Харківський «Літературний ярмарок» зібрав сім тисяч відвідувачів, а до столичного книжкового фестивалю очікували щонайменше шістдесят тисяч. Тож київським організаторам доводиться винаходити власні рішення: шукати локації з надійними укриттями, продумувати альтернативні сценарії та чесно комунікувати з публікою.

Попри всі труднощі, попит на культуру не зникає. Мачух розповідає про переаншлаги, коли люди сидять у коридорах, аби долучитися до подій, і приїжджають на покази навіть тоді, коли поруч чути вибухи. Це сюрреалістичне видовище — коли після тривоги місто знову збирається в кінозалах і театрах, доводячи, що мистецтво залишається необхідним навіть у найтемніші часи.