«Мельпомена Таврії»: 38 вистав і театр там, де ми

Фестиваль, що народився в Херсоні 1999 року, уже понад чверть століття збирає театральні колективи з різних куточків світу. За цей час на його сценах відбулося понад 545 вистав за участю 230 театрів зі 100 міст із більш ніж 20 країн. Нинішній, 28-й сезон, попри війну, не зупиняється: він розширює географію та об’єднує міста.

Цьогорічне гасло — «#театр_там_де_ми». Воно про те, що сцена може виникнути будь-де — від класичних театрів до музеїв, університетів і навіть просто неба. Основні майданчики розташуються в Миколаєві: Миколаївський академічний художній драматичний театр, національний академічний український театр драми та музичної комедії, обласний театр ляльок, Будинок офіцерів флоту та фаховий коледж культури і мистецтв. Окрім того, вистави прийматимуть Київ, Херсон та ще десять міст.

Програма фестивалю — це не лише конкурсні прем’єри, а й широка панорама подій. У Миколаєві, зокрема, покажуть «Антигону. Постмодерн» київського театру «VERITAS», «Месопотамію» за романом Сергія Жадана від дніпровського «ДРАМіКОМу» та «Бути рідними» Херсонського музично-драматичного театру імені Куліша. Молодь і дорослих запрошують на сторітелінг-шоу «СТОРІЗUA» в художньому музеї імені Верещагіна, а шанувальників класики — на «Безіменну зірку» Себастіана у виконанні миколаївського драмтеатру.

Особливу увагу організатори приділили музичній та літературній сценам. У «Рок Хаті» виступатимуть Адам Лозинський, «VeteranoBand», гурти «Пункт незламності» та «МатросМикола». А в музеях і бібліотеках відбудуться поетичні вечори Віталії Бабущак, Гіо Пачкорії, презентація збірки Ганни Промінь «Цілина» та творча зустріч із Олександрою Пуляєвою. Також заплановані читки сучасних п’єс за участю студентів — від Володимира Туки до Вишні Вишневої.

Фестиваль не оминає й освітніх практик: акторські майстеркласи, інтенсиви від тілесно-орієнтованого театру «ТОТЕАТР», дискусії про мову та ідентичність. До спецпрограми долучиться навіть колектив із грузинського міста Озургеті.

«Мельпомена Таврії» — це більше, ніж конкурс. Це нагадування, що театр живе там, де є люди, які готові слухати й відчувати. І цьогоріч він знову доводить: мистецтво не знає кордонів — ані географічних, ані тих, що їх креслить війна.