Театр ляльок із Франківська готує сім прем'єр, серед них — інклюзивна «Зачарована Десна»

В Івано-Франківську театр ляльок відкрив новий сезон із амбітними планами: сім прем'єр, серед яких чотири проєкти, що перемогли в грантовому конкурсі «Тисячовесна». Загальне фінансування перевищує п'ять мільйонів гривень — для закладу це колосальна підтримка, каже заступниця директора Тетяна Стефінів.

Одна з найочікуваніших подій — інклюзивна вистава «Зачарована Десна» за мотивами дитинства Олександра Довженка. Її покажуть 20 вересня в межах проєкту «Шосте чуття. Довженко» за підтримки Українського культурного фонду. Це вже друга постановка театру, де глядачам зав'язують очі, щоб вони відчули світ через дотик, звук і запах. Режисерка Катерина Лук'яненко, із якою театр співпрацює від 2020 року, створила простір, де всі чуття, окрім зору, працюють на повну.

У виставі використано понад десять незвичних музичних інструментів, які відтворюють шум дощу, грім чи гул вітру. Деякі з них, зокрема «дощова палиця», виготовляють івано-франківські волонтери зі стебла отруйного борщівника Сосновського.

Перша інклюзивна робота театру — «Хто росте в саду» — уже здобула визнання: її зіграли 350 разів, зокрема на фестивалі у Фінляндії, де виставу адаптували англійською. Для військових, які проходять реабілітацію, актори обмежують дотики та притишують звуки, щоб уникнути тригерів, а на кожен показ запрошують психологів.

Окрім інклюзивних проєктів, театр планує створити сучасний інтерактивний простір у межах проєкту «Пригоди у Лялькованії». Це буде мінісцена, де діти після перегляду вистави зможуть спробувати себе в ролі лялькаря, звукорежисера чи художника. У закладі також оновлять музей ляльки, де зберігаються експонати ще з 1945 року — часу заснування театру.

Окрема прем'єра — «Вертеп. РеінкарНація», яку готують до грудня. Над нею працюватимуть із дослідниками та етнографами, аби відтворити автентичне українське різдвяне дійство. Крім того, театр долучиться до спільного проєкту з колегами зі Львова, Закарпаття та Рівного — серії біографічних вистав про видатних українців.

Стефінів зізнається: конкуренція на «Тисячовесні» була високою, але чесною. Вона особисто пітчила два проєкти, вкладаючись у відведені п'ять хвилин. «Я розуміла, що серед експертів були відомі люди, тому хвилювання зашкалювало», — згадує вона. Після оголошення результатів, коли театр отримав одразу чотири перемоги, радості не було меж. Один проєкт про досвід війни не пройшов, але від нього не відмовляються — шукатимуть інші можливості для втілення.

Для театру, якому вже понад вісімдесят років, нові постановки — це не просто робота, а спосіб лишатися цікавими сучасним дітям, які звикли до гаджетів. «Тепер діти хочуть бути учасниками, а не глядачами», — зауважує Стефінів. Тож у кожній виставі є інтерактив, швидка зміна сцен і музика, а теми — від безпеки в інтернеті до поваги до ближнього.

Інклюзія залишається одним із пріоритетів, хоча повністю безбар'єрним театр себе ще не називає. Нині триває робота над облаштуванням простору, аби люди з різними порушеннями почувалися комфортно. Як каже Стефінів, ідеться не про табличку, а про справжню відкритість для всіх.