Бабин Яр: пам’ять про геноцид ромів у тиші та квітах

Бабин Яр — це не лише про Бабин яр. Це місце, де в роки нацистської окупації гинули цілі народи, і серед них — роми. Цьогоріч у Національному історико-меморіальному заповіднику відбулися заходи до Міжнародного дня пам’яті жертв геноциду ромів.

Учасники пройшли від В’їзної брами Алеєю мучеників до Алеї праведників, де стоїть пам’ятний знак «Ромська кибитка». Саме там, за різними оцінками, під час окупації Києва розстріляли сотні ромів. Люди несли квіти, лампадки, а ще — дитячі іграшки. Це символічно: серед жертв було багато дітей.

Настоятель Свято-Володимирського патріаршого кафедрального собору протоієрей Борис Табачек провів спільну молитву. Після неї присутні вшанували загиблих хвилиною мовчання.

Перший заступник міністра культури України Іван Вербицький нагадав про складну історію пам’яті: «Здавалося б, Радянський Союз засуджував нацизм, однак водночас приховував нацистські злочини. Так відбувалося тому, що це був тоталітарний режим, який заперечував саму ідею прав людини». Він наголосив, що саме повага до людської гідності та фундаментальних свобод відрізняє нас від тоталітарних режимів, і що саме ці цінності Україна захищає сьогодні у війні.

Культурну частину заходу відкрив Київський академічний музично-драматичний циганський театр «Романс». Його актори представили літературно-музичні композиції, присвячені історії ромського народу. Також виступили народний артист України Леонід Сандуленко та музикант Серджіо Бабучі.

Завершилися пам’ятні заходи показом короткометражних фільмів програми Amaro Kino — це частина кіноклубу «Жива пам’ять», який знайомить із сучасним ромським кіно.

Організували комеморацію Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр», Державна служба України з етнополітики та свободи совісті, Український інститут національної пам’яті, Молодіжна агенція з адвокації ромської культури «АРКА» та театр «Романс».

Такі заходи — не просто данина минулому. Це спосіб повернути голос тим, кого намагалися стерти з пам’яті. І поки ми згадуємо — вони не зникають остаточно.