Помер Валентин Козьменко-Делінде — режисер, який створив «золотий» фонд Театру Франка

Про смерть митця повідомив актор Дмитро Ступка, який назвав режисера своїм учителем, а також Євген Женін, за словами якого Козьменка-Делінде не стало о сьомій ранку. Женін назвав його «українсько-словацьким режисером, сценографом і педагогом».

Валентин Микитович Козьменко народився 25 січня 1951 року в селі Рудяків Бориспільського району на Київщині — нині воно затоплене Канівським водосховищем. Козьменко-Делінде — його творчий псевдонім. 1976 року він закінчив Київський інститут театрального мистецтва, де навчався на курсі Сергія Сміяна, а згодом сам викладав там режисуру та акторську майстерність. 2008 року здобув ступінь доктора філософії з теорії та історії театру.

Шлях у професії почався з Київського театру російської драми імені Лесі Українки, де він працював режисером у 1977–1979 роках. Далі, з 1979 по 1984 рік, був режисером-постановником Київського українського драматичного театру імені Івана Франка. Там поставив «Сон літньої ночі» Вільяма Шекспіра, «Прощання у червні» Олександра Вампілова та «Кар'єру Артуро Уї» Бертольта Брехта. Першу версію брехтівської вистави він створив на Малій сцені 1985 року, а за 14 років повернувся до неї з оновленим прочитанням для Головної сцени — саме цю роботу театр зараховує до «золотого» фонду української сцени. Серед інших його постановок згадують «Ромео і Джульєтту», «Тартюфа», «Вія» та «Одруження».

Окрема сторінка — «Чайка» Антона Чехова, прем'єра якої відбулася в Театрі Франка 2013 року. Козьменко-Делінде був не лише режисером, а й сценографом, художником костюмів та автором музичного оформлення. Ролі Треплєва і Тригоріна виконували Остап та Дмитро Ступки. Сам режисер розповідав, що ідея поставити «Чайку» належала Богдану Ступці, і називав цю роботу підсумком їхньої багаторічної творчої співпраці.

Дмитро Ступка згадує роки роботи під керівництвом режисера і ролі, які той йому довірив: Треплєва, Хлестакова у «Ревізорі», Ромео, Біляєва у «Місяці в селі», а також участь у виставі «Жона є Жона» за Чеховим. «Дякую Вам за школу, за довіру, за вимогливість, за кожну репетицію і кожен урок», — написав актор.

Від 1984 року Козьменко-Делінде працював у Московському художньому театрі імені Антона Чехова, а з 1991-го його професійне життя було пов'язане зі Словаччиною. У 1994–1995 роках він працював у Театрі імені Олександра Духновича у Пряшеві, у 1995–1999-му заснував і очолив театр-студію «Йорик» у Кошицях, згодом керував драматичними трупами державних театрів у Кошицях та Пряшеві. Викладав у Пряшівському університеті, читав лекції із системи Костянтина Станіславського в університеті Stony Brook у Нью-Йорку.

Останньою відомою постановкою режисера в Україні стала вистава «Соло для ударних…» за п'єсою Освальда Заградника, прем'єра якої відбулася 21 вересня 2024 року в Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки. Козьменко-Делінде був режисером-постановником і автором сценічного рішення, а також виконав переклад зі словацької та сценічну редакцію твору. Євген Женін назвав цю роботу останньою за часом постановкою митця на батьківщині.

Поза сценою він також брав участь у публічних дискусіях про театральне життя: 2016 року був серед діячів культури, які відкрито виступили на захист оновленого Театру на Подолі. Його згадують як режисера театру і кіно, сценографа та лауреата «Київської пекторалі».

Театр живе увагою до деталей — паузою, поглядом, точною інтонацією. Валентин Козьменко-Делінде вмів будувати вистави так, що вони залишалися в пам'яті глядача і в історії сцени, а його учні продовжують цю мову далі.