Рожевий будинок культури та 300 рушників: як живе село Онищенків

Яскраво-рожевий фасад, клумби та фотозони на подвір’ї — так сьогодні виглядає будинок культури в селі Онищенків, що на Прилуччині. Усередині на відвідувачів чекає світлиця з експонатами, яким понад сто років, а в актовій залі лунають пісні, які колись співали ще бабусі місцевих жительок.

Завідувачка відділу творчо-мистецької діяльності Ольга Васильченко прийшла сюди чотири роки тому. Саме вона ініціювала ремонт, почала збирати експонати та мріяла зробити цю будівлю справжнім культурним центром усього району. Жінка родом із сусідньої Даньківки, тож добре знає, яким був побут на цих землях, і хоче відтворити його для сучасників.

У будинку культури діє фольклорний колектив «Журавка», якому вже 17 років. Його учасниці раз на тиждень з’їжджаються на репетиції з трьох навколишніх сіл та Прилук. Любов Музика, уродженка Онищенкова, розповідає: «Колектив наш з 2014 року категорично не співає російських пісень. Ми співаємо тільки українські пісні. Полюбляємо старі, жартівливі пісні і сучасні».

77-річна Олександра Яцун, яка мешкає в Даньківці, зізнається, що щоразу, коли їде автобусом повз клуб, милується ним: «Кожен раз їду автобусом і очі самі повертаються до цієї краси. Такого клубу, може, і в Чернігівській області важко знайти. Тут позитив не тільки знадвору, але і всередині».

Світлиця, яку облаштували в актовій залі, вражає кількістю речей. Тут зібрано близько трьохсот рушників — вишитих, лляних, полотняних, яким понад шістдесят років. Є й стародавні скрині, які реставрували, а також предмети домашнього вжитку: рубелі, качалки, глечики, праски, навіть дубова діжка, якою колись возили воду в поле. Окрема гордість — старовинна шафа, яку знайшли за оголошенням: власниця на ім’я Валентина віддала її безкоштовно.

Чимало експонатів Ольга Васильченко купувала на інтернет-платформах, дещо приносили місцеві жителі, а деякі речі жінка взяла з власної домівки. Серед них — колеса від воза, які вона знайшла на горищі: там колись працював її батько-конюх. «Згадується дитинство, рушники, в нас дома також були картини, рушники. Потім стало модно шпалери клеїти — поздирали і позакидали на горище. Довелося познімати і принести до клубу. Воно це все мені болить», — ділиться жінка.

Окрім світлиці, на базі закладу створили вокальний гурток для школярів, а ще активно волонтерять: за чотири роки зібрали 300 тисяч гривень на потреби ЗСУ. Цьогоріч разом із техпрацівницею та її матір’ю Ольга Васильченко прикрасила подвір’я фотозонами й клумбами, а фасад пофарбувала в рожевий.

«Щоб жило село. Якби не було будинку культури, що тут? Магазину немає — один будинок культури. Моя робота мене надихає. Надихає творити. Надихає цей колір. Веселий він. У такий час настрій треба», — каже завідувачка.

Цей будинок культури став не просто місцем для репетицій чи зберігання старих речей, а справжнім серцем громади, де традиції передають далі, а минуле оживає в рушниках, піснях і теплих спогадах.