60 років Мареку Іващишину: людина, що створила культурний Львів

Уявіть собі Львів без «Дзиґи», без джазу на Вірменській, без кнайп, де народжувалася богема, і без фестивалів, які змінили обличчя міста. Цього всього могло б не бути, якби не Маркіян Іващишин — Марек, як його досі називають львів'яни. Люди такого масштабу з'являються, можливо, раз на століття, і нам пощастило, що він народився саме тут і саме тоді, коли був найпотрібніший.

Його шлях розпочався з революції. У 1990-му Марек був серед лідерів студентського голодування на «Революції на Граніті», очолював студентське братство. Того ж буремного року разом з однодумцями він створив фестиваль «Вивих» — простір, де львів'яни вперше за довгі роки відчули смак свободи, гумору та іронії.

А потім з'явилася «Дзиґа». Вірменська, 35 стала своєрідним порталом, з якого лилися енергія та натхнення. Це місце дало притулок митцям з усього світу — тут були перформанси, виставки живопису, графіки, фотографії, кераміки. У стінах середньовічної кам'яниці з готичним склепінням за одним столиком могли сидіти Пауло Коельйо, політики та молоді поети.

Марек мав унікальний дар — перетворювати фантазії на реальність. Він зробив Львів столицею джазу, заснувавши грудневий «Jazz Bez», який і досі залишається єдиним міжнародним джазовим фестивалем в Україні, що триває вже понад два десятиліття. Травневий Львів прокидався під звуки «Флюгерів Львова», а «Гранди Мистецтва» дарували місту класику найвищого світового ґатунку. Перелік його проєктів вражає: «Франко Місія», «Проект Є», «Слухай Українське», «Метро Jazz», «Форт Місія», «Вогні Великого Міста».

Окрема сторінка — культові кнайпи, які створив або до яких доклав руку Марек. «Вавілон ХХ», «За кулісами», яку в народі називали «Філа», клуб «Лялька» — мекка львівської богеми. Саме там «Океан Ельзи» дав свій перший концерт і отримав перший гонорар від «Дзиґи». А ще Марек підтримав на старті Руслану, «Піккардійську Терцію», «Мертвий Півень» та інших зірок української музики.

Його пристрастю було регбі — він виступав як гравець і був співзасновником та віце-президентом львівського клубу «Сокіл». Він створював радіостанції, газети, журнали, запрошував світових зірок. А ще Марек називав себе гуцулом — і це було видно здалеку. Він лишався простим, щирим, щедрим, мав неймовірне почуття гумору й поважав кожного, незалежно від статусу. Його особливо любили діти й собаки, а вони, як відомо, ніколи не помиляються.

Минуло чимало років відтоді, як зупинилося його величезне серце, але Львів досі не звик, що «тата львівської культури» немає поруч. Він умів мріяти масштабно й мав силу втілювати свої мрії. Хай йому буде добре там, звідки, можливо, крутити «Дзиґу» навіть легше.