«Він жив заради України»: у Дрогобичі відкрили виставку світлин загиблого бійця «Азову» Назарія Лепака

У Дрогобичі відкрили фотовиставку, присвячену загиблому військовому Назарію Лепаку. 16 світлин, які він зробив під час служби на Донеччині, тепер можна побачити в кав'ярні «26 і кава» на вулиці Шевченка, 5. Експозиція діятиме щонайменше місяць.

Назарій загинув 8 серпня 2025 року на Торецькому напрямку, поблизу селища Клебан-Бик. Йому було лише 25. Через місяць, 4 вересня, він мав би святкувати 27-річчя. Саме до цієї дати його дівчина Соломія Каленич організувала виставку.

Назарій не одразу став на захист країни. Спершу, від початку повномасштабного вторгнення, він донатив частину зарплати на армію, але згодом зрозумів, що має бути в строю. У жовтні 2023 року, у свій 23-й день народження, він добровільно долучився до «Азову». Спочатку був штурмовим кулеметником, а після операції через стан здоров'я перевівся в підрозділ безпілотних систем, але службу не полишив.

Рідні згадують Назарія як спокійного, впевненого юнака з тонким відчуттям гумору. Його старша сестра Марта розповідає, що в дитинстві він часто дражнив її, погрожуючи розповісти мамі про оцінки, але сваритися вони перестали, коли в дев'ятому класі Назарій виріс майже до двох метрів. Вона досі пам'ятає його особливий сміх, який друг Роман називав «дрогобицьким». Одна з дитячих фотографій, зроблена на свято Миколая, тепер прикрашає футболку Марти — так вона береже пам'ять про брата.

Мама Надія розповідає, що Назарій був єдиним онуком серед дівчат, тому дідусь приділяв йому особливу увагу. Коли хлопчику було чотири-п'ять років, він захотів побачити потяг, і дідусь, полишивши всі справи, повів його на вокзал. Дідусь співав онукові українські пісні, коли той засинав. Одну з них — «Їхав козак на війноньку» — співали вже на похороні Назарія у супроводі бандуриста.

Друг Юліан Кулиняк розповідає, що Назарій був завзятим читачем: у його домашній бібліотеці зібралося понад сотня книг. Він мав власну печатку, якою позначав видання, робив нотатки, а друзям міг надсилати голосові повідомлення з роздумами про прочитане. Серед улюблених авторів — Еріх Марія Ремарк та Альбер Камю. Юліан зізнається: йому не подобається фраза «загинув за Україну», бо Назарій не хотів помирати. «Він жив заради України, боровся заради України», — каже друг і цитує повідомлення, яке Назарій надіслав йому ще на початку служби: «На моєму надгробку хай будуть якісь прикольні написи. Плюс цитата: "Ніщо так урочисто не підносить людину, як загибель у боротьбі проти непереможної могутності, це найвеличніше з усіх трагедій". Або щось краще. Але, як на мене, це добре підходить до цієї ситуації».

Побратими згадують Назарія як витривалого й дисциплінованого воїна. Під час будівництва фортифікацій він узяв найбільшу колоду, відмовився від допомоги, а потім поніс ще одну. Вони жартували, що через одяг, який постійно сушився, їхнє місце проживання перетворилося на гуртожиток. Дівчина Соломія розповідає, що приїжджала до Назарія на Донеччину, і за один день вони встигли побувати в Дружківці, Краматорську та Слов'янську. Він умів показувати і розповідати, мав до цього дар.

На виставці представлені й фото квітів, які Назарій надсилав Соломії з передової: «Тут такі поля гарні з польовими квітами, всюди маки цвітуть, дуже гарно, поля всі в червоних плямах, а біля закинутих будинків цвітуть півонії». Ці знімки — свідчення того, що навіть серед війни він помічав красу.

Мама Надія каже, що Назарій любив життя, друзів, побратимів, родину, Дрогобич, Донбас і Україну. У його записах залишилася фраза: «Я любив людей, просто не показував це». Вона звертається до відвідувачів виставки: «Не тільки пам'ять про Назара, а пам'ять про таких тисяч хлопців, які залишили спокійне, мирне життя, які стали на оборону, дякуючи яким ми можемо зараз тут спокійно в цій обстановці стояти, згадувати, говорити. Ви маєте навчити своїх дітей, хто є наш ворог, передати своїм дітям пам'ять про загиблих і шану до тих, хто захищає нас, чи захищав нас, чи ще намагається стати до лав захисників, оборонити нашу країну».