Кіно, доступне кожному: як KISFF робить інклюзію частиною фестивалю

Похід у кіно зазвичай уявляють як просту послідовність: відкрити програму, обрати фільм, купити квиток. Але для частини глядачів цього замало. Їм потрібно знати, чи є звукоопис або розширені субтитри, чи працює сайт із програмами екранного озвучення, як облаштований зал, чи можна вийти під час сеансу. Коли відповіді розкидані або їх немає, звичайний вечір у кіно обертається складною підготовкою — або не відбувається зовсім.

Цьогорічний KISFF триватиме з 17 по 23 вересня в кінотеатрах «Жовтень» і KINO42. Підготовка до нього почалася приблизно за пів року: команда оновила сайт, переглянула домовленості з кінотеатрами, щоб побільшало сеансів у залах, доступних для маломобільних груп, і розширила склад тих, хто працює над адаптаціями фільмів. Доступність тут намагалися зробити не додатковою опцією, про яку згадують перед відкриттям, а частиною самого фестивалю.

Окремі практики KISFF упроваджував і раніше — покази зі зниженим сенсорним навантаженням, звукоописи, розширені субтитри, роботу із застосунком Podyv. Досвід додали кінопрокат і фестиваль «Кіно сусідів» в Ужгороді, а партнерство зі словацькою інституцією Kino Úsmev допомогло зрозуміти, які рішення можна пристосувати до українських умов.

Амбасадорка інклюзії KISFF Ксенія Швець, незряча гідеса Музею у темряві «03:00», стендап-комікеса та режисерка, знає ці бар'єри з власного досвіду. Без звукоопису частина того, що відбувається на екрані, для неї недоступна, а якщо сайт не працює з програмою екранного озвучення, перепона виникає ще до купівлі квитка.

«Часто в нас спочатку створюють продукт, а вже потім намагаються якимось чином додати до нього доступність. Так не має бути. Її потрібно закладати із самого початку, особливо коли йдеться про цифрову доступність», — каже вона.

Сайт фестивалю відповідає стандарту WCAG 2.2 AA: підтримує програми екранного озвучення й навігацію з клавіатури, має послідовну структуру сторінок, правильну ієрархію заголовків, контрастні елементи, альтернативні описи зображень і доступні форми. Це дає людині змогу самостійно знайти програму, обрати показ і придбати квиток. Та технічно доступного сайту замало, якщо на ньому бракує конкретики про подію.

Нечуюча носійка та викладачка української жестової мови Іва Михайленко наголошує: загальне формулювання «подія доступна» нічого не пояснює. Потрібно знати, які покази мають розширені субтитри, чи буде переклад жестовою мовою під час вступної частини або обговорення, до кого звернутися по допомогу. І ця інформація має бути доступною ще до придбання квитка. На сторінках програм KISFF вказують наявні адаптації, а для фільмів із чутливими темами, сценами чи інтенсивними звуковими й візуальними ефектами додають попередження — їх також виводять перед початком сеансу.

Для команди важливо не розділяти аудиторію на окремі групи. Ті, кому потрібні звукоопис або розширені субтитри, мають дивитися кіно на тих самих сеансах, що й решта глядачів, разом із друзями та близькими. Тому адаптовані фільми не зібрали в окремий блок, а інтегрували в загальну програму. Звукоопис і розширені субтитри підготували для Українського конкурсу, ювілейної добірки «KISFF. 15 років короткого метру» та програми «Домашнє кіно»; розширені субтитри додали також до «Аніманії», Midnight Sexy Shorts і «Комедій». Звукоопис можна слухати через безкоштовний застосунок Podyv: у паузах між діалогами голос передає важливі візуальні деталі, дії персонажів і зміни місця подій. Розширені субтитри містять не лише репліки, а й інформацію про важливі звуки, музику, інтонацію та мовця за кадром.

Ще один формат — покази зі зниженим сенсорним навантаженням. У залі тихіший звук, світло не вимикається повністю, у фільмах немає мерехтливих чи стробоскопічних зображень, а глядачі можуть пересуватися, виходити й повертатися без пояснень. Такий формат може бути комфортнішим для аутичних людей, людей із підвищеною сенсорною чутливістю, тривожним або посттравматичним досвідом — і відкритий для всіх, кому потрібне спокійніше та передбачуваніше середовище. Подібні покази вже проводили на попередньому KISFF і на «Кіно сусідів», але саме добір фільмів для програми «За сімейними обставинами» став одним із найскладніших завдань року: дитяче кіно знайти було простіше, ніж сімейні стрічки, цікаві й дорослим, без потенційно чутливих сцен і подразників.

Наявність пандуса, субтитрів чи звукоопису сама собою не робить подію доступною. Пандус може мати неправильний кут нахилу, субтитри — не передавати важливих звуків, а непідготовлений працівник — звертатися до супроводжуючої людини замість самого відвідувача. Тому команда консультувалася з українськими та іноземними фахівцями, аналізувала досвід попередніх показів, спиралася на усталені міжнародні практики доступності аудіовізуального контенту та рекомендації зі сфери кіно й телебачення, після чого матеріали перевіряли на відповідність вимогам і тестували технічно.

Після професійної перевірки рішення варто протестувати разом із тими, хто ним користуватиметься. Ксенія радить не плутати особистий досвід із професійною експертизою.

«Людина з інвалідністю не обов'язково є експертом з доступності. Спочатку має бути професійна експертна оцінка людини, для якої це є сферою роботи. Після цього варто залучати фокус-групу — конкретну групу людей, для яких створюється цей продукт і які користуватимуться цими рішеннями», — пояснює вона.

Іва додає: не варто намагатися передбачити все без участі спільноти. Найкращі рішення з'являються тоді, коли організатори запитують, слухають і залучають людей до планування.

Застосунок Podyv уже цікавить інші організації, які хотіли б використовувати його у власних проєктах, тож інструмент може працювати не лише під час KISFF. Водночас робота над доступністю не завершується одним фестивалем: команда планує зібрати й проаналізувати відгуки глядачів, щоб зрозуміти, що спрацювало, що потрібно доопрацювати та які практики розширювати наступного року.

«Доступність не повинна бути разовим проєктом або красивою позначкою в програмі. В ідеалі вона має стати звичайною частиною організації культурних подій — так само, як квитки, програма, локація чи технічне забезпечення», — наголошує Іва.

Доступ до культури — це право самостійно обирати фільми, формувати власний смак і брати участь у спільній розмові про кіно. Якщо людині доступний лише один окремо адаптований сеанс, вибір уже частково зробили за неї. Від цього втрачає не лише глядач, а й сама культура: вона розвивається, коли до неї долучається більше людей із власними поглядами та досвідом.