Українське Слово

Дмитро ТУЗОВ

Нещодавно про ноу-хау та концепцію синьої економіки, що вже працюють, у Києві розповідав учений, член Римського клубу Гюнтер Паулі, який прилетів на запрошення Міжнародного фонду скорочення ризиків. Перед Україною Паулі побував в Китаї, де читав лекції місцевим політикам і членам уряду. Керівники КНР рекомендували його книги для шкільної програми. Не дивно: китайці мають намір до 2020 року зробити свою країну першою економікою світу. Дивно інше: на лекції Паулі в Києві не було, на жаль, жодного представника чинної влади. Не надіслали навіть Влада Каськіва, колишнього польового командира помаранчевого Майдану, який тепер займається питаннями інвестицій і національних проектів. Чи варто нагадувати про те, що Президент Віктор Янукович обіцяв ввести країну в двадцятку найбільш розвинених країн світу? Напевно, наші політики самі, без сторонньої допомоги, знають, як це зробити.

Майбутнє існує вже сьогодні. Плаский телевізор на рідких кристалах, точний опис планшетника, керованого дотиком пальця, цифровий фотоапарат – все це було точно описано в журналі Юний технік у 1970-1980-х роках минулого століття.

Чи шанують в Україні нові ідеї? Не скажу щодо ідей, але от все нове в готовому вигляді у нас обожнюють. Наприклад, модний iPad став аксесуаром, який органічно доповнює гарний костюм простого народного депутата. І будьте впевнені: його мінятимуть стільки разів, скільки модифікацій випустить на ринок компанія Apple. Нові моделі автомобілів в Україну завозять прямо зі стендів останніх автосалонів.

До всіх цих винаходів Україна має відношення, але опосередковане. Добре відомо, що українець за походженням Стів Возняк не тільки один із засновників Apple, але й конструктор однієї з перших "персоналок" у світі. Не виключено, що деталі модних речей роблять із української сировини, яку наші олігархи вивозять на продаж, а гроші все більше відправляють в офшори. На власне присутність на ринку високих технологій, як, втім, і на багато чого іншого, в Україні коштів немає. А наші програмісти шукають роботу не тільки в Північній Америці, Європі, Арабських Еміратах і Сінгапурі, але вже й освоюють Індію і Латинську Америку. У багатьох цих країнах працюють наукові центри, які буквально намивають нові ідеї та технології, немов золото.

Спочатку – аналіз мільйонів статей у відкритому доступі, описів патентів, технічної інформації. Вчені перевіряють наукові ідеї, які ще не використані промисловістю. За статистикою, з 200 винаходів лише один приваблює інвесторів. Поки телевізор заповнений похмурими картинками майбутнього – катаклізмами, війнами і натовпами мутованих під впливом жорсткого забруднення і радіації виродків, які борються за залишки тепла, їжі й води, – проектується й інше майбутнє. Уявіть собі цілі міста "розумних" будинків, які самі себе освітлюють і опалюють, використовуючи підказані самою природою джерела енергії – тепло землі, охолодження за допомогою мікротурбулентних потоків повітря, обігрів за допомогою рекуперації і системи вентиляційних каналів, що дозволяє підтримувати всередині приміщення стабільну температуру і вологість.

До речі, на зміну старим, дорогим та неефективним сонячним батареям вже прийшли нові двосторонні панелі, здатні генерувати енергію навіть у сутінках короткого полярного дня на півночі Швеції. Існують розробки з використання енергії, що виробляється силами деформації і гравітації. В Ізраїлі випробували ділянку автостради, що освітлює сама себе. Енергію виробляють п'єзодатчики в дорожньому полотні, по яких проїжджають автомобілі. Ентузіасти заявляють, що 1 км такої дороги може давати до 500 кВт-год електроенергії.

Розлючені скептики називають все це блефом і "розводом" інвесторів на гроші. А караван, незважаючи ні на що, йде далі. Точніше, їде. На маленьких смарт-карах з електродвигуном, які не забруднюють повітря. На спеціальних паркінгах ці машинки стоятимуть, немов візки в супермаркеті, і кожен охочий зможе скористатися громадським авто за допомогою магнітної картки. Мобільні телефони скоро будуть без акумуляторів – вони зможуть використовувати енергію людського тіла (адже iРhone вже реагує на наше тепло, чи не так?) і перетворювати коливання звукових хвиль людської мови у мілівольти електроенергії, що дозволяє телефону працювати. Телефон не вимкнеться на півслові через розрядку батареї, і головне – людство припинить вбивати себе і природу утилізацією токсичних компонентів будь-якої батареї. Відповідно – мінус процес видобутку та виробництва.

Уже реалізуються проекти, які вирішать продовольчу проблему навіть у країнах, що страждають від голоду. Продуктове питання можна вирішувати без застосування генетичних маніпуляцій, заробляючи гроші не на кількості "пластмасового" врожаю, а на зміні концепції. У Південній Африці компанія з вирощування апельсинів перетворилася на корпорацію, яка розвиває бізнес за каскадним принципом у дев'яти напрямах – від виробництва апельсинового соку до спеціальних аерозолів органічного походження, що запобігають займанню метану в підземних шахтах. До речі, апельсиновий сік можна замінити яблучним і застосувати цей досвід в Україні. Та й безпека шахтарів має нарешті когось зацікавити в нашій країні. А зниження енергозалежності може істотно допомогти на переговорах про ціну російського газу.

Нещодавно про ноу-хау та концепцію синьої економіки, що вже працюють, у Києві розповідав учений, член Римського клубу Гюнтер Паулі, який прилетів на запрошення Міжнародного фонду скорочення ризиків. Перед Україною Паулі побував в Китаї, де читав лекції місцевим політикам і членам уряду. Керівники КНР рекомендували його книги для шкільної програми. Не дивно: китайці мають намір до 2020 року зробити свою країну першою економікою світу. Дивно інше: на лекції Паулі в Києві не було, на жаль, жодного представника чинної влади. Не надіслали навіть Влада Каськіва, колишнього польового командира помаранчевого Майдану, який тепер займається питаннями інвестицій і національних проектів. Чи варто нагадувати про те, що Президент Віктор Янукович обіцяв ввести країну в двадцятку найбільш розвинених країн світу? Напевно, наші політики самі, без сторонньої допомоги, знають, як це зробити. Але надихає інше: на зустрічі з ученим було багато студентів. От вони не соромляться вчитися чогось нового, а отже, у нас є шанс.

Джерело: журнал "Корреспондент"